Душина Лілія Андріївна ДЖЕРЕЛА ФІЛОСОФСЬКИХ НАРАТИВІВ ПАНА ЗАГЛОБИ В РОМАНІ ГЕНРИКА СЕНКЕВИЧА «OGNIEM I MIECZEM»

 

ДЖЕРЕЛА ФІЛОСОФСЬКИХ НАРАТИВІВ ПАНА ЗАГЛОБИ В РОМАНІ ГЕНРИКА СЕНКЕВИЧА «OGNIEM I MIECZEM»

Душина Лілія Андріївна

Науковий керівник – д‑р філол. н., професор Міняйло Р. В.

КЗ «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» ХОР

Як зазначають дослідники, концептуальний підхід до зображення навіть не історичних, а «звичайних», створених уявою автора «збірних» образів-персонажів художнього твору дають змогу письменникові змальовувати непересічних людей епохи в «їхньому повсякденному житті» [2, с. 229], де й вияскравлюються найвиразніші риси кожного персонажа – як у романі Генрика Сенкевича «Ogniem i mieczem»: кумедність і хитрість Яна Заглоби, доброта і наївність Лонгінуса Підбийп’яти, захоплива майстерність володіння шаблею Міхала Володийовського тощо.

У будь-якому художньому творі важливим засобом побудови образу героя є його пряма мова (die Figurenrede), яка, на відміну від мови автора, «може мати різне забарвлення: дійові особи висловлюють свої думки, почуття, роздуми, при цьому вони висловлюють певні оціночні судження, своє ставлення до чого-небудь, сприймають щось, апелюють до чогось». До того ж особа (персонаж) «може характеризуватися індивідуально та типізовано (як представник певної соціальної групи, місцевості, покоління і т. ін.) [3, с. 56].

Так, на сторінках роману Генрика Сенкевича «Ogniem i mieczem» пан Заглоба неодноразово демонструє один із можливих прийомів у спілкуванні шляхтичів часів Речі Посполитої – вкраплення у свої висловлювання цитат з античних творів. Такий інтертекстуальний елемент зберігає дух античного тексту завдяки відтворенню «його первісної графіки» [1, с. 114]. Чудовим прикладом є цитування паном Заглобою перед вирішальною битвою (коли ніхто із жовнірів не міг заснути) рядків з «Енеїди» Вергілія: Пан Заглоба вихилив кварту меду і сказав: ...Sed jam nox humida coelo praecipitat, Suadentgue sidera cadentia somnos, Sed si tantus amor casus cognoscere nostros, Incipiam… (...Ночі вологої мла вже минає, / схиляються зорі / І кличуть до сну. / Та коли забагнулось пізнати пригоди Наші й почути.../ Я починаю… – переклад з латини М. Білика). Як видно із цього епізоду, пан Заглоба постає перед читачем не хитруном-забіякою, схильним до випивки (як його часто характеризували передовсім дослідники з «Московії»), а справжнім глибокодумним філософом.

На сторінках роману пан Заглоба неодноразово демонструє не лише глибокі знання латинської афористики, а й знання українських народних (історичних) пісень. Він майстерно виконує їх, «перевтілюючись» у представника іншого етносу. Наприклад, в епізоді, коли, рятуючи від козацької погоні Хелену Курцевич, наречену Скшетуського, поляк Заглоба перевдягається, граючи роль сліпого лірника, який співає українську маршову пісню: Ej, tam na hori / Żenci żnut’, / A popid horoju, / Popid zełenoju, / Kozaki idut’ [Ogniem i mieczem, с. 162].

Знається пан Заглоба й на народних повір’ях та «народній медицині», що яскраво засвідчує епізод порятунку ним довіреної особи Яна Скшетуського – Жендзяна, який дістав поранення від Юрка Богуна. Заглоба вливає в посинілі вуста Жендзяна «тройняк», примовляючи:

– Obaczymy, czy masz dobrą krew w sobie – mówił dalej do omdlałego – gdyż żydowska, podlana miodem albo-li winem, warzy się; chłopska, jako leniwa i ciężka, idzie na spód, a jeno szlachecka animuje się i wyborny tworzy likwor, któren ciału daje męstwo i fantazję. Innym też nacjom różne dał Pan Jezus napitki, aby zaś każda miała swoją stateczną pociechę [Ogniem i mieczem, с. 134] (– Побачимо, чи добра кров у тобі тече, – мовив він далі до знепритомнілого. – Якщо єврейська, приправлена медом чи вином, то закипить, якщо хлопська, то, будучи лінивою й важкою, на спід піде, і тільки шляхетська, звеселиться й відбірний утворить лікер, який тілові дає мужність і силу. Іншим націям Господь Бог теж дав напої, аби кожна мала свою гідну втіху [Вогнем і мечем, с. 276]).

Упадає в око: наративи пана Заглоби розлогі й «поетичні», що характеризує цього персонажа твору Генрика Сенкевича не як просторіку, а як людину розумну, кмітливу, освічену – людину, яка здатна втілити свої думки в довершених мовленнєвих конструкціях.

Тому й поради пана Заглоби, які він дає іншим героям роману, є і комічними, і філософічними («психотерапевтичними») водночас. Пан Заглоба, як ніхто інший із героїв роману, може врівноважити «стресову» ситуацію, виступити як щирий досвідчений порадник тому, хто цього потребує, – навіть для Богуна:

– Uważ no, synku – mówił pan Zagłoba – aby cię melankolia nie zajadła, która gdy z wątroby, gdzie jest właściwe jej siedlisko, do głowy uderzy, snadnie rozum pomieszać może. Nie wiedziałem, że tak romansowy z ciebie kawaler. Musiałeś się w maju rodzić, a to jest miesiąc Wenery, w którym taka jest lubość aury, że nawet wiór ku drugiemu wiórowi afekt czuć poczyna, ludzie zaś w onym miesiącu urodzeni większą od innych mają w kościach do białogłów ciekawość. Wszelako ten wygrał, kto się pohamować potrafi, dlatego też radzę ci: lepiej ty zemsty poniechaj. Do Kurcewiczów słuszny możesz mieć rankor, ale albo to jedna dziewka na świecie? [Ogniem i mieczem, с. 136] (– Гляди, синку, – продовжував пан Заглоба, – щоб тебе меланхолія не заїла, бо, якщо вона з печінки, де перебуває зазвичай, перекинеться в голову, розум дуже помутитися може. А я й не знав, що ти такий амурний. Видко, в травні ти народився, а це місяць Венери, в якім аура така сластолюбна, що тріска до тріски й та сердечну прихильність відчувати починає, люди ж, у цьому місяці народжені, більше за інших мають у натурі свій інтерес до принад жіночих. Але й тут знову ж у виграші той, хто себе в руках тримає, а тому раджу тобі помстою справи не вирішувати. На Курцевичів ти безумовно можеш гострити зуби, та хіба ж одна вона дівка на світі?) [Вогнем і мечем_Folio].

Мовлення пана Заглоби напрочуд метафоричне, що ілюструє, наприклад, один із його діалогів з Богуном:

Bohun, jak gdyby nie Zagłobie, jeno własnemu żalowi odpowiadając, ozwał się głosem, do zawodzenia niż do mowy podobniejszym:

— Jedna ona zazula, jedna na świecie!

— Choćby też i tak było, to skoro ona do innego kuka, nic ci z tego. Słusznie mówią, że serce jest to wolentarz, któren pod jakim chce znakiem służyć, pod takim służy.

Zważ przy tym, że dziewka to jest wielkiej krwi, bo Kurcewicze, słyszę, od książąt ród wywodzą… Wysokie to progi [Ogniem i mieczem, с. 136]

(Богун, мовби не Заглобі, а стражданню власному відповідаючи, відізвався голосом, більше на ридання, ніж на людську мову, схожим:

– Одна вона, зозуля, одна на світі!

– А хоч би й так, усе одно марна справа, якщо вона іншому кує. Справедливо сказано, що серце – вільна птиця, під якими захоче прапорами, під такими і служить. Але зваж усе-таки, що дівка ж бо блакитної крові, адже Курцевичі, кажуть, од князів свій рід ведуть… Високо терем [Вогнем і мечем_Folio]).

Отже, наративи пана Заглоби – на перший погляд, комічного персонажа роману Генрика Сенкевича «Ogniem i mieczem» – вирізняються глибиною та філософічністю думок, в основі яких знання класичних мов, різних жанрів усної народної творчості (героїчного епосу, приповідок, прислів’їв, приказок). Поетико-метафорична довершеність розлогих мовленнєвих конструкцій пана Заглоби свідчить про його життєвий досвід, спостережливість та естетичний смак. Загалом же наративи пана Заглоби – зразковий матеріал художнього дискурсу для «занурення» у світ тогочасних непростих українсько-польських відносин.

Джерела

Ogniem i mieczem Режим доступу: https://wolnelektury.pl/media/book/pdf/ogniem-i-mieczem.pdf

Вогнем і мечем Сенкевич Г. Вогнем і мечем: Роман: У 2 т. Т. 1. / Пер. з польс. Є. Литвиненка. Тернопіль: Богдан, 2006. 544 с.

Вогнем і мечем_Folio (переклад Віктора Бойка) Режим доступу: https://books.google.com.ua/books?id=14_WDwAAQBAJ&pg=PT347&lpg=PT347&dq=

Література

1. Ляшов Н. Інтертекстуальні елементи в історичному романі Генрика Сенкевича «Вогнем і мечем». Волинь філологічна: текст і контекст. Українська література як художній феномен : зб. наук. пр. / упоряд. В. Г. Сірук. Луцьк: Вежа-Друк, 2015. Вип. 19. С. 110–118. https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/7188

2.  Осіпчук Г. В. Вербалізація лексеми людина в мовному просторі роману «Вогнем і мечем» Генрика Сенкевича. Філологічні студії, 2022. Вип. 21. Том 2. С. 226–230.

3. Токарєва Т. С. Стилістичні можливості прямої та непрямої мови у художніх текстах. Наукові записки. Серія: Філологічні науки, 2022. № 203. С. 53–60.