Дім як прихисток жіночого єства
в романі Є. Кузнєцової «Спитайте Мієчку»
Доброскок С.О.,
Паршина О.В.
Запорізький
національний університет
Анотація. У статті
розглядається образ-символ будинку в романі Є. Кузнєцової «Спитайте
Мієчку» як осередок сестринства, символ пам’яті поколінь і жіночої мудрості.
Ключові слова: образ-символ,
жіночий часопростір, дім.
Є. Кузнєцова, успішна українська
письменниця, перекладачка, науковиця, у
своєму романі «Спитайте Мієчку» створює відмежований жіночий часопростір (проведене
на бабиному подвір’ї літо), такий собі осередок сестринської близькості, а
також вправно (а головне – переконливо!) моделює різнобарвну галерею жіночих
образів, у яких «водночас ростуть гарбузи і ростуть діти, ростуть плани і росте
самоусвідомлення власної значимості – передусім для себе самих» [2].
Р. Жаркова справедливо зазначає, що
цей простір лише на перший погляд може нагадати мистецький Лесбос. Насправді
письменниці вдалося показати сучасну жінку в епіцентрі товариства «розчарованих-нерішучих-вагітних-малих-чужих-своїх-капризних-зайнятих-байдужих»
[2]. Тому і виглядають
стіни цього старенького сільського будиночку дуже мило, а двір, хоч і
занедбаний, зарослий, але все одно найрідніший, бо тут проходило дитинство,
саме тут дівчата закохувалися, ділилися секретами, плакали від першого
розчарування в коханні та мріяли під зоряним небом про те, як стануть
дорослими. Упевнені, що сьогодні, коли значна частина українців вимушено покинули
свої домівки або і взагалі їх не стало, подумки мало не щодня повертаються до
такого ж будиночка десь в Оріхові, Приморську або Чернігівці. Тому ці
потріскані з часом стіни хатини – це справжня поезія, а звук проростання
гарбузиння – майже музика. Спробуємо проаналізувати образ дому як символ
жіночого прихистку.
Сама письменниця
називає дім ключовим символом, неодноразово зазначаючи, що списала цей будинок
із реальної сільської хатини, збудованої ще її дідом. У Кривому Розі він займав
високу посаду, а коли вийшов на пенсії, захотів переїхати в село. Вдома часто були гості – тоді він ніби
оживав, все навкруги крутилося. Але були і моменти затишшя, особливо коли
дідусь постарішав, дім спорожнів, а звичний галас зник.
Письменниця
розказує, що вони з сестрою вирішили відремонтувати будинок, тепер він виглядає
зовсім інакше, ніж в дитинстві. Але до сих пір в ньому проживає бабуся Євгенії,
з якої певною мірою вона списала образ Теодори. У книзі дім заселено й іншими
образами, які, за словами авторки, прототипів не мають, бо створені її
фантазією.
У селі є покинутий яблуневий сад на 800 дерев, посаджений ще дідусем
дівчат та іншими односельцями. Подібно до дерев, які вже давно не плодоносять,
повмирали і ті, хто їх саджав. Цей сад, як і дім, теж є символом людської пам’яті
та зв’язку поколінь. За сюжетом, Мієчка вирішує відродити сад, однак Лілічка її
не підтримує, бо вважає ідею марною. Сама ж письменниця називає сад «символом комуністичного підходу, такого собі
спільного блага, яке зрештою, так і не
настає. Можливо, нам знову намагаються нав’язати ідею створення спільного
блага, але вже міжнародні організації. Однак ця концепція не працює, і цей сад –
закинутий, дерева в якому треба корчувати, – ілюструє
це» [1].
Лілічка, Мієчка та їхня двоюрідна сестра Марта майже одночасно приїздять до старенької бабусі Теодори в село не випадково. Кожна з ним опинилася на життєвому
роздоріжжі, тому потребували часу для роздумів, своєрідного перезавантаження, «бо життя не завжди можна жити, часом треба від нього
сховатись» [3, с. 264]. Однак літо швидко минає, тому героїні змушені
«спуститися на грішну землю» (недарма деякі критики визначають стиль, у рамках
якого написано аналізований роман, як магічний реалізм). Кожна з жінок набралися сил і визначилися зі своїм вибором: Мієчка обирає
Устима, Лілічка передумала їхати до Австралії, а Марта погоджується вийти заміж
за Фумітака. Подібно до циклічності пір року, авторка намагається
довести тезу про циклічність людського життя: наше існування якнайкраще
простежується на прикладі зміни поколінь, різноманітних конфліктів, які з часом
лише загострюються. Час іде, а люди не змінюються, бо людська природа по своїй
суті незмінна: «Часи були інші, а люди ті ж
самі» [3, с. 45].
Дім, у якому відбуваються події роману, –
це не просто оселя бабці, спогад про дитячі роки, це, свого роду, шелтер,
зарослий хащами прихисток для скривджених жінок. Недарма одна з них дає таке
визначення будинку: «Притулок для боягузів, котрих кудись несе течія, а
вони не знають, куди їм треба, і просто хочуть на мить вибратись на берег і
обсохнути» [3, с. 230]. І допоки героїні Кузнєцової допливають до свого
життєвого берега та висушують одяг/сльози/мізки, берегиня роду, яка «сиділа на стільці на тлі осяйної гарбузової
піраміди в останній день свого життя» [3, с. 266], тихо йде.
Смерть Теодори наприкінці роману стає символічною і читач підсвідомо
здогадується, що станеться саме так у потрібний момент: жінка помирає саме тоді, коли її донька Марія нарешті поборола страх
відповідальності та усвідомлює свою роль у родині: «Марія вважала, що треба
було спитати, куди складати гарбузи, тоді бабуся ще пожила б. На що Марта їй
сказала, що це неймовірна дурня і бабусю не тримали на світі гарбузи» [3, с.
262-263].
Отже, з огляду на поліаспектність роману Є. Кузнєцової, в якому
порушено цілий спектр морально-етичних, психологічних і ґендерних проблем, а
також відсутність наукових розвідок доробку письменниці, констатуємо
актуальність пропонованого дослідження. Перспективним вважаємо подальший аналіз
архетипу дому як прихистка жіночого єства в порівнянні з романом
В. Шевчука «Дім на горі».
Література
1. Беца О. Євгенія Кузнєцова про село, їжу та сестринство. URL:
https://rozmova.wordpress.com/2021/07/31/evheniya-kuznetsova-2/ (дата
звернення: 30.09.2023).
2. Жаркова Р. Мистецький Лесбос і коротке
літо на острові Мієчки у новій книзі Кузнєцової. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/features-59377578?xtor=AL-73-%5Bpartner%5D-%5Bukr%5D-%5Bheadline%5D-%5Bukrainian%5D-%5Bbizdev%5D-%5Bisapi%5D (дата звернення: 22.10.2023).
3. Кузнєцова Є. Спитайте Мієчку : роман.
Львів : Видавництво Старого Лева, 2021. 272 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар