Халаши П. А. БІНАРНІ ОПОЗИЦІЇ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ОНІМНОГО ПРОСТОРУ РОМАНУ «КАРТА І КОМПАС» Н. ДЕВ'ЯТКО

 

БІНАРНІ ОПОЗИЦІЇ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА

ОНІМНОГО ПРОСТОРУ РОМАНУ «КАРТА І КОМПАС» Н. ДЕВ'ЯТКО

 

Халаши П. А.

Запорізький національний університет

Науковий керівник: Ільченко І. І., кандидат філологічних наук, доцент

 

Анотація: в статті розглядається семантика бінарних опозицій та особливості їх функціювання у фентезійному романі Н. Дев’ятко «Карта і компас».

Ключові слова: бінарна опозиція, онімне протиставлення, власна назва, фентезі, поетонімосфера 

Одним із головних питань літературної ономастики є проблема функціювання онімів  у художньому творі. Так,  Л. Белей вважав, що «сучасний стан української літературно-художньої антропоніміки виявляє гостру потребу збору, систематизації численних українських літературно-художніх антропонімів (ЛХА), різнобічного вивчення їх функціонально-стилістичних можливостей, виявлення загального та індивідуального в принципах номінації персонажів, з’ясування ролі літературно-художньої антропонімії у процесі становлення національної антропосистеми та національної літературної мови» [1, с. 3-5].

Фентезійні твори мають специфічний онімний простір: спостерігається наявність великої кількості онімних класів, що характеризуються особливою образністю. Це пояснюється тим, що однією з провідних функцій ВН цього жанру є творення вигаданого світу. За допомогою фентезійної пропріальної лексики письменники мають можливість розширити межі реальності, створюючи унікальні мовні та культурні системи, специфічні класи та істоти, історію та міфологію. Цей особливий онімний простір дозволяє авторам не лише розкрити свою творчу уяву, але й занурити читачів в альтернативний світ з усіма його особливостями.

Питання статусу, природи та особливостей ВН в красному письменстві розглянуті у роботах Л. Белея, А. Вегеш, Ю. Карпенка, О. Карпенко, Т. Крупеньової, В. Калінкіна, Г. Лукаш, М. Торчинського, В. Михайлова та багато ін. Дослідження проводилися на матеріалі творчості Ю. Андруховича, В. Винниченка, Л. Українки, І. Франка, П. Куліша, П. Загребельного, Л. Костенко, М. Хвильового, Є. Маланюка та інших. Проте творчість сучасних українських письменників жанру фентезі недостатньо висвітлена у науковій літературі.

Мета статті – розглянути бінарні опозиції власних назв роману як прояв ідіостилю письменниці. Завдання наукової розвідки – визначити особливості функціювання і семантику онімних протиставлень. Об’єктом дослідження стали бінарні опозиції у романі «Карта і компас», а предметом дослідження стали їх семантичні особливості.

Ю. Ковалів писав, що «визначальними для фентезі є фатум, бінарна етична опозиція «добро-зло», винагорода за зусилля в подоланні перешкод, диво» [7, с. 259]. Відтак наявність онімних протиставлень в романі «Карта і компас» диктується жанровою специфікою і виступає своєрідною етичною системою координат у світі, де останні вільні люди – пірати, борються проти всепоглинаючої Імперії.

Бінарні опозиції «ґрунтуються на зіставленні двох елементів, якими є імена, вжиті в різних контекстах, чи підструктури поетонімосфери» [2, с. 100]. Так, головного героя роману звати Ярош Сокіл. Цей ЛХА утворений від апелятиву «сокіл» і містить лінгвокультурний компонент. В українській культурі сокіл виступає символом мужності, сили, свободи, що є невід’ємними якостями справжнього капітана піратського корабля: «Облиш, Соколе, нащо нам битися? Птахи зухвалі, та лише вони не бояться обпалити крила сонячним промінням, піднімаючись над хмарами…».

Протиставленням Яроша Сокола у романі є ЛХА Химера – радник Імператора, що може набувати подоби білого птаха з головою людини: «на дах хлипкої будівлі опустилася білокрила істота з людським обличчям». Зазначимо, що опозиційність назв Сокіл і Химера не виникає із значення внутрішньої форми, а розкривається через контекст твору та сприйняття цих онімів читачем, де перша ВН асоціюється зі свободою, гордістю, а друга ВН з хижістю і потворністю.

Ще одна бінарна опозиція представлена назвами Море –  Імперія. Розглядаємо цю пару як протиставлення двох асоціонімів – «тропа, в основі якого лежить перехід загальної назви у власну» [3, с. 236]. Ці назви є похідними від апелятивів «море» і «імперія», а їх головна функція – «викликати в уяві читача поєднання різних асоціацій, пов’язаних із значенням мотивуючого апелятива, контекстом твору, епохою тощо, як лежать в основі формування образу великого філософського узагальнення» [4, с. 140]. А. Галич вважає, що «концентруючи в написанні з великої літери окремих слів чи словосполучень духовний потенціал творів, ці художні засоби виражають естетичний ідеал авторів, допомагають зрозуміти їхню художню модель світу» [3, с. 236]. Можна стверджувати, що використання асоціонімів підсилює чуттєво-образне сприйняття тексту.

Так, асоціонім Море узагальнює в собі ідею свободи: «Моя воля так само вільна, як і твоя. Вільніше тільки Море». Це місце, куди не може простягатися влада Імперії. Море любить вільних людей: «Для моря пірати – завжди бажані гості». Авторка говорить не тільки про Море матеріальне, а і про Море духовне – це стан душі. Саме тому справжнім піратом може стати лише та людина, «…в чиїх очах є Море». Письменниця трактує Море і свободу як тотожні поняття: «В його очах вирують зарозумілість і море. Багато моря, багато свободи…».

Асоціонім Імперія у розумінні авторки – це безіменна система, головною метою якої є поширення своєї влади: «Імперії належать усі міста і землі, де ходять її гроші…»; боротьба з інакодумцями: «Піратам заборонено перебувати у будь-якому з міст Імперії…»; встановлення контролю над свідомістю: «…однак відбиток злої волі столиці Імперії на них відчувається». Асоціонім Імперія функціонує у контекстах, пов’язаних з прагненням до поневолення, пригнічення особистості, розповсюдження влади, що є ознакою тоталітарних режимів. Відтак бінарність Море – Імперія реалізується контекстуально, представляючи опозицію свобода – несвобода.

Отже, бінарні опозиції онімного простору роману Н. Дев’ятко не реалізуються через пряме значення апелятивної основи, проявляючи опозиційність у контексті. Боротьба добра і зла як один з провідних мотивів фентезійної літератури зумовлює виникнення протиставлень на рівні власних назв, які виконують роль етичних вказівників.

Література

1. Белей Л. О. Нова українська літературно-художня антропоніміка: проблеми теорії та історії. Ужгород, 2002. 176 с.

2.  Гаврилюк І. Структура і семантика поетонімних опозицій у художньому тексті. Суми, 2018. 212 с.

3. Галич А. О. Асоціонім у постмодерній українській прозі: спроба класифікації. Наукові записки. Серія: літературознавство. 2009. № 27. С. 87–93.

4. Галич В. М. Антропонімія Олеся Гончара: природа, еволюція, стилістика. Луганськ : Знання, 2002. 212 с.

5. Глюдзик Ю. В. Особливості поетонімії літературного жанру фентезі. Південний архів (філологічні науки). 2019. № 77. С. 32–34.

6. Дев'ятко Н. Скарби Примарних островів. Карта і компас. 2-ге вид. Харків : Вид. ФОП Озеров Г. В., 2015. 372 с.

7. Ковалів Ю. І. Літературознавча енциклопедія в 2 т. : енциклопедія. Київ : Вид. центр «Академія», 2007. Т. 2. 622 с.