Свірса Діана Дмитрівна, Новосад Яна Вікторівна Омельковець Руслана Степанівна НАЙМЕНУВАННЯ РОСЛИН-ОБЕРЕГІВ У ФОЛЬКЛОРІ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ

 

НАЙМЕНУВАННЯ РОСЛИН-ОБЕРЕГІВ У ФОЛЬКЛОРІ

ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ

 

Свірса Діана Дмитрівна, Новосад Яна Вікторівна

Омельковець Руслана Степанівна, кандидат філологічних наук,

доцент кафедри історії та культури української мови

Волинський національний університет імені Лесі Українки

 

Анотація. У статті проаналізовано функціонування найменувань рослин-оберегів у переказах і легендах Західного Полісся.

Ключові слова: найменування рослин, фольклорні тексти, Західне Полісся, мотивація.

Постановка проблеми. Відображення номінацій рослин у фольклорних текстах Західного Полісся становить неабиякий інтерес для мовознавців. У фольклорі фітономени сприймаються як терміни, які відображають ставлення народу до рослинного світу, і, на відміну від деяких лексичних груп, ці назви не є випадковими.

Теоретичним підґрунтям дослідження стали праці етнокультурологічного характеру: Г. О. Булашев «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях» [1], А. А. Дмитренко «Збирання лісових ягід в етнокультурній спадщині Правобережного Полісся України» [2], В. Т. Скуратівський «Русалії» [6].

Ботанічна лексика Західного Полісся представлена в монографіях Р. С. Омельковець «Номінація лікарських рослин в українському західнополіському говорі» [4] та «Словник ботанічної лексики західнополіських говірок» [5].

Мета роботи – дослідження функціонування найменувань рослин-оберегів у переказах і легендах Західного Полісся.

Виклад основного матеріалу. На Західному Поліссі існує чимало обрядів або повір’їв, пов’язаних із різноманітними рослинами. Фіксація таких матеріалів становить неабиякий інтерес, оскільки дедалі менше стає людей, які вірять у магічні дії.

Ілюстративним є обряд збору ĭ^|ванових ^|йаг’ід (чорниць) на Івана Купала. У селах Західного Полісся впевнені, що ця рослина допомагає від багатьох хвороб, переважно кишково-шлункових. Найбільш цілющими ягодами вважалися ті, які були зібрані з росою. У деяких населених пунктах на Купала святили ягоди в церкві, а жінки, у яких померли діти, пригощали чер^|ниц’ами сусідських дітей та дорослих. За повір’ям, після цього і діти тих жінок отримають ягоду від Господа [2, с. 158]. У західнополіських говірках зафіксовано такі назви на позначення чорниці звичайної (Vaccinium myrtillus L.): а^|фини [5, с. 20], бо^|р’іўка [5, с. 31], ^|син’і ^|йагоди [5, с. 170], чер^|н’іка [5, с. 196], чер^|ници [5, с. 196], ^|йагоди [5, с. 202].

В Україні дуже поширені ритуали вигнання нечистої сили. Існує така легенда й на Західному Поліссі про тирлич звичайний (Prunus spinosa L.) та аконіт дібровний (Aconitum anthora L.): одного разу чорт безперестанку залицявся до дівчини, перетворювався у гарного хлопця й часто заходив до хатини. Зрештою було вирішено, що він наступного дня забере її до себе. Мати наказала своїй доньці негайно сплести вінець із чортопо^|лоха й тої та надягти його на голову. Незабаром завітав нечистий і, як побачив такий убір, умовляв зняти його. Але та так повільно це робила, що вже перші півні встигли заспівати. Біс зненацька щез і його останніми словами були: «Якби не тирлич і не тоя, то була би дівчина моя» [5, с. 400]. У західнополіських говірках тирлич звичайний іменується так: г’ір^|чанка [5, с. 49], лихо^|ман:ик [5, с. 112], ^|медник [5, с. 122], св’і^|чурник [5, с. 168], серпо^|р’із [5, с. 169], си^|н’ак [5, с. 171], тир^|лич  хреш^|чатиĭ [5, с. 185], чортопо^|лох [5, с. 199]. Назви лихо^|ман:ик і чортопо^|лох мотивовані протидією нечистій силі.

Тоя більш відома під назвою аконіт дібровний (Aconitum anthora L.). Загалом у західнополіських говірках зафіксовано 6 номенів на позначення цієї рослини: ако^|н’іт гайо^|виĭ [5, с. 18], ако^|н’іта [5, с. 18], зо^|зул’ки [5, c. 81], л’^|н’анка [5, с. 117], ^|мел’ва [5, с. 124], ^|туйа [5, с. 187]. Мотиваційною ознакою найменувань л’^|н’анка і ^|мел’ва є морфологічні ознаки рослини, а назва зо^|зул’ки виникла тому, що зозуля в народі – символ журби.

Бальзамін султаноподібний (Impatiens sultani) на Західному Поліссі вважається рослиною-удачею. У західнополіських говірках бальзамін іменується ^|Ван’ка ^|мокриĭ [5, с. 39], ^|вогник [5, с. 45], во^|д’анка [5, с. 45], недо^|торка [5, с. 130], роз^|риў-тра^|ва [5, с. 162], хамеле^|он [5, с. 190]. В основі окремих найменувань також лежить легенда. За повір’ям, якщо кинути недо^|торку у воду, то вся трава попливе за течією, а одна стеблинка проти. Її можна зловити тільки голими руками, якщо пощастить. Тоді вже ніяке лихо тебе не візьме, будуть відкриті всі найцінніші скарби. Потім треба було розрізати мізинця та покласти в рану цю стеблинку, щоб так і заросла [3, с. 12].

Висновки. Отже, фактичний матеріал підтверджує думку про те, що фольклор є важливою базою для створення народних назв рослин, а зафіксовані у фольклорних текстах фітономени відображають специфіку лексичної системи західнополіських говірок.

Література

1.  Булашев Г. О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Космогонічні українські народні погляди та вірування. Київ : Довіра, 1993. 414 с.

2. Дмитренко А. А. Збирання лісових ягід в етнокультурній спадщині Правобережного Полісся України : монографія. Луцьк : Терен, 2021. 552 с. : іл.