Косякова Мирослава ІМПРЕСІОНІСТИЧНА ПОЕТИКА НОВЕЛ М. КОЦЮБИНСЬКОГО

 

ІМПРЕСІОНІСТИЧНА ПОЕТИКА НОВЕЛ М. КОЦЮБИНСЬКОГО

Косякова Мирослава

Науковий керівник: Доброскок С.О., кандидат філологічних наук

Запорізький національний університет

 Анотація. Стаття розглядає імпресіоністичну поетику Михайла Коцюбинського, визначаючи його роль як одного із основоположників імпресіонізму в українській літературі. Дослідження спрямоване на виявлення унікальних аспектів творчого підходу письменника.

Ключові слова: імпресіонізм, модернізм, образ, мотив.

 

Імпресіонізм – це напрям у мистецтві, зокрема літературному, який виник наприкінці XIX ст. Імпресіонізмом митці висловлюють найінтимніші почуття й переживання [2].

Михайло Коцюбинський вважається одним із основоположників жанру новели в українській літературі, тому дослідження його імпресіоністичної поетики може пролити світло на важливий етап у розвитку української літератури та зробити вагомий внесок у вивчення інтертекстуальності та естетичних стратегій письменника. Проблематика пропонованої наукової розвідки спрямована на виявлення унікальних аспектів його творчого підходу, впливу цих елементів на українську літературу та розкриття ключових факторів, які визначають його роль у літературному контексті. Мета статті полягає у визначенні цих аспектів у творчості автора.

Доробок М. Коцюбинського є унікальним, неповторним і різноманітним. Він вирізняється жанрово-стильовою багатогранністю. Твори автора багаті на художні засоби та прийоми. Індивідуальна манера М. Коцюбинського полягає в тому, що він відтворює людські почуття за допомогою власної уяви та вражень від навколишнього світу, зосереджується на внутрішньому людини, її духовності. Таким чином об’єктивним зображенням стає не світ, а суб’єктивні враження від нього окремої людини. М. Коцюбинський відчував потребу “перенести” модернізм в українську площину. І на думку В.Агеєвої [1, с. 40], йому вдалося зробити це якісно: характерний лаконізм, ліризм і психологізм, детальне відкриття внутрішніх перемін героїв під впливом особистих чинників, відсутність звичайного сюжету та опису побуту.

Коцюбинський бачить світ у своїх творах крізь призму звуків. Він відтворює природу, оживляючи природу. “У новелі “Intermezzo” автор прислухається до кування зозулі, ніби переходить на її мову, з чого і починається поріднення митця з природою” [8, с. 117]. З плином оповіді цей процес сягає рівня, на якому оповідач “індивідуалізує… стеблину, квітку, намагається побачити форму її руху, погладити, щоб відчути фактуру матеріалу, послухати шелест, почути запах” [4, с. 173-174], – залучає всі п'ять чуттів для пізнання природних явищ. Градація звукового образу стає складнішою в десятому розділі новели, де герой спробував осягнути, як жайворонки творять пісню. Це потік асоціацій викликаний не лише переломом у внутрішньому світі ліричного героя, а й загостренням відчуття “своєї” землі: “Всю її, велику, розкішну, створену вже, – всю я вміщаю в собі. Там я творю її наново, вдруге”. Зазначена частина “Intermezzo” – музикально-естетичний трактат із філософським зачином [7, с. 117]. “Коли… вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне”. Однак на початку в уяві героя постають звуки, що належать до “потоків людського життя”: “Щось наче свердлить там небо, наче струже метал… і дрібно сиплеться регіт на металеву дошку, як шріт” [6, с. 240]. Пізнавши пісню жайворонка, оповідач спробував відтворити її: “Тью-і, тью-і, ті-і-і… Ні, зовсім не так. Тррійю-тіх-тіх… І не подібно”. Як не можна повторити написане геніальною рукою, так і ліричному героєві М. Коцюбинського не вдалося наслідувати пісню польового птаха: “Як вони оте роблять, цікавий я знати? Б’ють дзьобами в золото сонця? Грають на його променях, наче на струнах? Сіють пісню на дрібне сито і засівають нею поля?” [6, с. 243].

Етюд «Цвіт яблуні» є результатом зацікавлення письменника модерністичними ідеями. Прискіпливе ставлення до подробиць, фрагментарність оповіді, психологічні деталі, мотив роздвоєності особистості митця, складна психологія творчої особистості та батька, у якого помирає дитина - дають підстави безапеляційно зарахувати новелу до імпресіоністичної техніки. «Роздвоєння особистості героя на межі норми і божевілля (четверта стадія), якому в багатьох новелах М. Коцюбинський приділяє значну увагу (скажімо, «В дорозі», «Невідомий», «Цвіт яблуні» «Коні не винні» та ін.), стає тим важливим чинником, якому підпорядковується імпресіоністична концепція кольорів. Динаміка, перебіг процесів у психічному світі героя, роздвоєність його свідомості зумовлюють чергування вражень, поєднання контрастних відчуттів і кольорів» [войтович, с. 63]. Хоча в цій новелі можемо спостерігати, що саме оця «зміна вражень, відчуттів і кольорів» посилює наявність двох планів зображення. Однак, якщо брати до уваги, що у творі порушено проблему життя і смерті, яка дає змогу автору вибудувати протилежні світи, то можемо говорити про неоромантичне двосвіття.

М. Коцюбинський, з властивою йому чутливістю, зображує двоплановість світу, протиставляючи життя і смерть. Герой новели підсвідомо продовжує жити своїм звичним життям: «Чому б мені не взяти такої ночі до того епізоду розпочатого мною роману, де Христина, покинувши свого чоловіка, опинилась раптом із великого города у глухому містечку? Їй не спиться. Вона відчиняє вікно своєї хати… Ціле море дерев у цвіту…м’якими чорними хвилями котиться навкруги… Спить містечко, як купа чорних скель. Я стрепенувся. Боже! Що зо мною? Чи я забув, що у мене вмирає дитина? [5, с. 130]. Письменник спостерігає діалектику життя, аналізує його безупинний плин. Якщо життя в певному сенсі означає боротьбу, то смерть – холодний спокій. Все в новелі підпорядковане головній ідеї: життя, зіткане із контрастів, незважаючи ні на що, триває. Світло і тінь становлять той художній простір, у якому відбувається дія. Це є своєрідним символом боротьби життя і смерті.

Зважаючи на те, як майстерно Коцюбинський передавав особисті переживання та розкривав внутрішній світ персонажів можемо точно зазначити, що він став і є одним з основоположників імпресіонізму в українській літературі.

Література

1. Агеєва В. Українська імпресіоністична проза : Про творчість М. Коцюбинського, О. Кобилянської, Г. Косинки та ін. Київ : Віпол, 1994. 158 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної мови. Slovnyk.me. URL: https://slovnyk.me/dict/vts/імпресіонізм (дата звернення: 01.12.2023).

3.  Войтович В. Українська міфологія / Валерій Войтович. – К. : Либідь, 2002. – 664 с.

4.   Денисюк І. О. Розвиток української малої прози ХІХ – початку ХХ ст. : монографія / Іван Денисюк. – 2-ге вид., доп. і перероб. – Л. : Академічний експрес, 1999. 238 с.

5.   Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури : [словник-довідник] / В. В. Жайворонок. – К. : Довіра, 2006. –703 с.

6. Коцюбинський М. М. Intermezzo // Вибрані твори : в 3-х т. – Т. 2 / Михайло Коцюбинський. – К. : Дніпро, 1979. – С. 232-243. – (Першотвір).

7. Сердюк П. О. До поетики “Intermezzo” : етюд / Павло Сердюк // Література та культура Полісся. – Вип. 10. – Ніжин : Наука-Сервіс, 1998. – С. 110-122.

8.  Чопик Р. Переступний вік : українське письменство на зламі ХІХ-ХХ ст. / Ростислав Чопик. – Л. – Івано-Франківськ : Лілея, 1998. 192 с.