Конєв Владислав Васильович ОСОБЛИВОСТІ ВИРАЖЕННЯ АНТИТОТАЛІТАРНОГО ДИСКУРСУ В ПОВІСТІ Т. ОСЬМАЧКИ «РОТОНДА ДУШОГУБЦІВ»

 

ОСОБЛИВОСТІ ВИРАЖЕННЯ АНТИТОТАЛІТАРНОГО ДИСКУРСУ

В ПОВІСТІ Т. ОСЬМАЧКИ «РОТОНДА ДУШОГУБЦІВ»

Конєв Владислав Васильович

Горбач Наталія Вікторівна, к.ф.н., доцент

Запорізький національний університет

 У статті розглянуто специфіку антитоталітарного дискурсу в повісті Т. Осьмачки «Ротонда душогубців». Показано, що в образі Івана Бруса реалізовано вибір способу боротьби людини проти тоталітаризму. Симуляція божевілля – вектор не тільки самозбереження особистості, а й спосіб донесення національних ідей психічно здорової людини до виконавців тоталітарного тиску.

Ключові слова: антитоталітарний дискурс, Голодомор, еміграційна література, повість, тоталітаризм.

Актуальність. Потрактування подій минулого, які довгий час замовчувалися в суспільстві з ідеологічних міркувань, потребують сучасного погляду й детального аналізу. Т. Осьмачка – це представник покоління «Розстріляного відродження», емігрант. Повість «Ротонда душогубців» (1956), написана ним у період перебування за кордоном, відтворює страхи та міркування письменника з приводу долі українського народу. Сюжет твору розгортається у трагічних 1920–1930-х рр., коли було закладено підґрунтя до винищення українського селянства – Голодомору. Актуальність нашого дослідження пояснюється недостатнім вивченням репрезентації антитоталітарної спрямованості повісті Т. Осьмачки «Ротонда душогубців».

Постановка проблеми. Проблеми осмислення творів антитоталітарного змісту порушувалися в дослідженнях С. Кобути, М. Кульчицької, С. Ленської, А. Печарського, Н. Тимощук та ін. Але відсутність у сучасному літературознавстві системного і синтетичного аналізу антитоталітарного дискурсу прози про Голодомор спонукає до студіювання творчості письменників, які зображували події 1920–1930-х рр.

Мета дослідження – простежити специфіку антитоталітарного дискурсу в повісті Т. Осьмачки «Ротонда душогубців».

Виклад основного матеріалу. Антитоталітарний дискурс характеризується наявністю в літературних творах таких мікротем, як антигуманна сутність державної системи, здійснення репресій, проведення розкуркулення та колективізації, фізичне, моральне насилля, оприявнення передумов і розгортання подій Голодомору.

Однією із сюжетних ліній повісті Т. Осьмачки є опис подій, що відбувалися в Червоній ротонді Підмосков’я. Вона вважається місцем прийняття рішень Сталіним та його оточенням – Молотовим та Єжовим. Лиховісність місця підкреслюється образом червоного прапора нагорі споруди, тінь від якого нагадує чорного птаха, що «готовий був зірватися в момент, коли рішення комуністичного вождя були би затвердженими й готовими до виконання» [2, с. 4].

Наміри тоталітарної політики простежуємо передусім у словах «вождя народів»: «завжди треба у тих місцях найперше починати і найперше кінчати всяке діло, у яких найбільше супротивників нашим намірам» [2, с. 6], щоб «… знищити приховано все видатне народне в народі українськім…» [2, с. 162]. У сцені зібрання катів, яких планували відправити в Україну для виконання репресій, акцентується прагнення влади послідовно поневолювати й винищувати українське населення – не тільки покоління батьків, але й дітей бо «… кожна сирота талановита. Кожна відрізняється … тією субстанцією, що ми звемо духовністю» [2, с. 167]. Мета терору підтверджується і його виконавцями, зокрема чекістом Парцюнею: «Ми хочемо вас поставити в такі умови, щоб ви нам тільки помогали, розуміючи, що собі ви не зможете нічого робити у нашій системі, а знов-таки тільки нам» [2, с. 236]. У повісті резюмується відсутність права людини відстоювати власні інтереси в умовах цілковитого тиску. Т. Осьмачка підкреслює, що під тиск потрапляли і «свої», оскільки тоталітарна система не терпить найменшого плюралізму думок. Наприклад, Молотова звинувачено за підпадання під вплив українського націоналізму і «опрощення за злочини ухиляння від колективізації» [2, с. 161].

Політична зумовленість розкуркулення та колективізації підкреслюється у творі страхом Червоної Ротонди перед українським селянством: «Бо селянина зроби дужим, то він і з голими руками піде супроти гармат і кулеметів…» [2, с. 76]. Занепад села, руйнація економічних зв’язків і знищення селян як класу стали частиною державного терору. Автор наголошує на штучності голоду, наводячи слова Сталіна про те, як слід вчиняти із селянином, котрий відмовлявся вступати до колгоспу: «відняти геть увесь хліб, садовину і городину, щоб здох гірше від зараженої тварини паршами» [2, с. 160]. Для увиразнення ситуації трагізму на селі Т. Осьмачка використовує образи чотирьох воронів, які символізують смерть, що нависла над селом. У роздумах головного героя повісті Івана Бруса образ «України скаліченої» є кульмінаційною точкою розправи тоталітарної системи над українцями.

Центральна тема повісті – показ морального насилля, що є однією з ключових у творчості письменника загалом, підкреслює «трагізм людського існування в хиткому, непостійному світі політичних катаклізмів, що майже завжди супроводжуються нівелюванням моральних цінностей» [3, с. 7]. Життєвий досвід Т. Осьмачки дозволив йому передати вплив тоталітарного тиску на свідомість людини. Арешти, перебування в психіатричній лікарні призвели до незворотніх змін у психіці самого письменника. У повісті такі заклади названо «курортами», де радянська влада «турбується» про тих, у кому вбачає загрозу. Ізоляція в лікарнях мала за мету приховати реальну кількість противників дій совєцької влади та «помогти їм швидше відійти від їх майбутньої життєвої ролі» [2, с. 164]. Неприйняття Іваном Брусом тотального контролю з боку держави спонукало його до симулювання шизофренії. У повісті – це його «шлях рятунку і боротьби» [2, с. 212]. На цьому акцентувала й В. Бойко, вважаючи, що вибір героя – «це не тільки інстинкт самозбереження за умови реального страху; це свідомий вольовий вибір задля збереження правдивих свідчень про радянську дійсність, про процеси знищення українського народу» [1, с. 28].

Іван Овсійович постає прикладом пасивного протистояння тоталітаризму, який дає можливість «…з деким порахуватися за свою національну кривду, і … почувати себе, неначе жовнір у шанцях, супроти історичної несправедливості» [2, с. 212]. Внутрішня втеча героя перегукується з фізичним порятунком Т. Осьмачки за кордоном, де так само можна було вільно звести рахунки з тоталітаризмом.

Висновки. Отже, повість Т. Осьмачки «Ротонда душогубців» має специфічні ознаки антитоталітарного дискурсу, до якого належать планування та здійснення репресій та колективізації, фізичне та моральне насилля над селянством. Письменник уводить в оповідь образи історичних діячів, які безпосередньо брали участь у здійснені репресивних дій, побудові тоталітарної держави, а також ґрунтує розповідь на особистому досвіді переживань. Перспективи подальшого дослідження заявленого аспекту вбачаються в аналізі творів про Голодомор представників української діаспори.

Література

1. Бойко В. Художня трансформація афекту в повісті Тодося Осьмачки «Ротонда душогубців». Науковий журнал Львівського державного університету безпеки життєдіяльності «Львівський філологічний часопис». Львів : Вид. дім «Гельветика», 2022. № 12. С. 25–30.

2.  Осьмачка Т. Ротонда душогубців : повість. Харків : Фоліо, 2023. 336 с.

3. Тимощук Н. Антитоталітарний дискурс української прози ХХ століття: проблематика голодомору та особливості її художньої реалізації : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.01.01. Київ, 2005. 13 с.