Гладишева Світлана ПРИСЛІВ’Я І ПРИКАЗКИ НИЖНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ З ЕТНОНІМАМИ

 

ПРИСЛІВ’Я І ПРИКАЗКИ

НИЖНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ З ЕТНОНІМАМИ

 

Гладишева Світлана

студентка 2 курсу магістратури філологічного факультету

Наук. кер.: канд. філол. наук, доц.,

доц. кафедри української мови  Ільченко І. І.

 

Анотація. Стаття присвячена прислів’ям і приказкам Нижньої Наддніпрянщини зі збірника «Мудре слово», які зібрані та упорядковані В. А. Чабаненко. У стаття аналізуються народні фразеологізми з етнонімами, визначаються найпоширеніші моделі.

Ключові слова: власна назва, онім, етнонім, прислів’я, приказки.

Актуальність. Збірка «Мудре слово» вміщує близько трьох з половиною тисяч прислів’їв та приказок, що вживаються в говірках Нижньої Наддніпрянщини, половина цих народних фразеологізмів з ономастичним компонентом (імена, назви сіл, місцевості). Унікальність цієї збірки полягає у тому, що більшість поданих в ній народних фразеологізмів складають вислови, які збиралися протягом 1952-1992 років у 295-и населених пунктах Запорізької, Дніпропетровської та Херсонської областей (Нижня Наддніпрянщина). Крім того, до реєстру висловів включені фразеологічні одиниці з фольклорно-етнографічних матеріалів 2-ї половини ХІХ – початку XX ст., які збиралися на цій території І. Манжурою, Я. Новицьким, Д. Яворницьким [1, с. 3]. Матеріал збірки зібрав та упорядкував записувач і дослідник потужного пласту говорів нижньонаддніпрянського ареалу Віктор  Антонович Чабаненко.

Поставновка проблеми. У збірці «Мудре слово»  представлено 25 фразеологічних одиниць з етнонімами. Відповідно світ загалом і його фрагменти у процесі пізнання сприймаються крізь призму аксіологічної моделі «свій – чужий», де традиційно «свої» оцінюються позитивно, а «чужі» – негативно. опозиція «свій – чужий» належить до загальнолюдських моральних механізмів вибору між ознаками категорій добра і зла, тож поняття «свого» і «чужого» продукують внутрішню форму одиниць. На протиставленні «свій – чужий» ґрунтуються автоетноніми за моделями таких номінацій: зі значеннями «реальна людина, народ, свій» та із семантикою «говорять зрозуміло», що розмежовуються за ознакою етнічної ідентифікації [3, с. 86].

Мета дослідження – дослідити прислів'я і приказки НИжньої Наддніпрянщини з етнонімічними назвами. Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань: 1. дослідити фразеологізми з етнонімами; 2. визначити найпоширеніши моделі; 3. Проаналізувати стилістичне навантаження цих одиниць.

Виклад основного матеріалу. Етнонім – це загальна назва для позначення будь-якого етносу (етнічної групи, племені, народу, національності) [2, с. 88].

Особливості конструювання світу представниками різних етносів трансформують модель на українець – не українець: Жид – не чумак, коза – не худоба [1, с. 51].   Турком був, турком і зостався; Турок – не козак [1, с. 130].

Задля самоідентифікації українців у збірці уживається ксеноетнонім хохол, даний українцям представниками інших етносів: Хахлові свинина, а жидові риба –линина [1, с. 134].

Осмислення власної національної ідентифікації дало поштовх до усвідомлення самобутності інших народів, з якими українцям довелося жити поряд. Такі взаємини – дружні й ворожі – засвідчені в пареміях: Свої люди – не татари; Свої люди не татари, не дадуть на поталу [1, с. 78]. Знає, як циган у вівцях: яка біла, та й сита; Кажний циган свою коблу хвале: Пусти цигана в хату погріться, то він і на піч вилизе  [1, с. 139].

Переважно негативна оцінка цих стосунків зумовлена чітким протиставленням людей за етнічним принципом, який домінує в побутовій свідомості над духовними, моральними критеріями. З позиції української сміхової культури розкриваються чужі етностереотипи: Жид хрещений – як редька печена  [1, с. 51].   Циган знає, що кобилі робе; Циганові літом хата глиною воня [1, с. 139].  Нам,  татарам, всеодно: наступать – бігти й отступать – бігти; Нам, татарам, один біс: чи водка, чи пулімнет – аби з ніг валило! [1, с. 128].

У прислів'ях і приказках  дається оцінка типових рис характеру інших етносів, способу їх життя і звичаїв, вони зіставляються за зовнішньою, соціально-політичною, мовною й релігійною ознаками: Як у латиша: тіки ум та душа [1, с. 74].

Паремійна репрезентація ксенофобії – через т. зв. ксеноетноніми – розкриває домінування неприйняття інших етнічних груп і осіб. Продуктивними є номени руський, жид, циган [3, с. 113].

 Ураховуючи історію українсько-російських взаємин, можемо говори про маркування своєрідної оцінки: Казав руський: «Падём на дурацкую сторону пирагов есть»; Казав руський: «Прасти мене, Господи, што я хахла братом назвав!» [1, с. 114]; За конпанією жид повісився [1, с. 51]; За гуртом й циган повісився.

В інших ксеноетнонімах відображені стереотипи за такими ознаками, як зовнішність, одяг, поведінка, риси національного характеру, національно-культурні традиції: Оце жахаєцця, як Жид Христа [1, с. 51].

Оскільки цигани вели кочовий спосіб життя, то про них склалися досить негативні етнічні уявлення: Як би жида та цигана не було, то ярмарок був би;  Як би його кинуть межі жиди, то ніхто б його не пізнав, що воно таке [1, с. 51].

Висновки. Таким чином, фразеологічні одиниці з етнонімами репрезентують історію та культуру Нижньої Надніпрянщини, а також відтворюють етнічні стереотипи, несуть у собі потужний емоційний заряд, що впливає на ступінь сприймання того чи іншого етносу.

Література

1. Мудре слово. Прислів’я та приказки в говірках Нижньої Наддніпрянщини. Запоріжжя : ЗДУ, 1992. 169 с.

2. Словник української ономастичної термінології / уклад.: Д. Г. Бучко, Н. В. Ткачова. Харків : Ранок-НТ, 2012. 256 с.

3.  Шарманова Н.М. Етнолінгвістика. Кривий Ріг : НПП АСТЕРІКС, 2015. 192 с.