ПРИСЛІВ’Я І
ПРИКАЗКИ
НИЖНЬОЇ
НАДДНІПРЯНЩИНИ З ЕТНОНІМАМИ
Гладишева Світлана
студентка 2 курсу магістратури
філологічного факультету
Наук. кер.: канд. філол. наук, доц.,
доц. кафедри
української мови Ільченко І. І.
Анотація.
Стаття присвячена прислів’ям і приказкам Нижньої
Наддніпрянщини зі збірника «Мудре слово», які зібрані та упорядковані В. А.
Чабаненко. У стаття аналізуються народні фразеологізми з етнонімами,
визначаються найпоширеніші моделі.
Ключові
слова: власна назва, онім, етнонім, прислів’я, приказки.
Актуальність. Збірка
«Мудре слово» вміщує близько трьох з половиною тисяч прислів’їв та приказок, що
вживаються в говірках Нижньої Наддніпрянщини, половина цих народних
фразеологізмів з ономастичним компонентом (імена, назви сіл, місцевості).
Унікальність цієї збірки полягає у тому, що більшість поданих в ній народних
фразеологізмів складають вислови, які збиралися протягом 1952-1992 років у
295-и населених пунктах Запорізької, Дніпропетровської та Херсонської областей
(Нижня Наддніпрянщина). Крім того, до реєстру висловів включені фразеологічні
одиниці з фольклорно-етнографічних матеріалів 2-ї половини ХІХ – початку XX
ст., які збиралися на цій території І. Манжурою, Я. Новицьким, Д. Яворницьким [1,
с. 3]. Матеріал збірки зібрав та упорядкував записувач і дослідник потужного пласту
говорів нижньонаддніпрянського ареалу Віктор
Антонович Чабаненко.
Поставновка
проблеми.
У збірці «Мудре слово» представлено 25
фразеологічних одиниць з етнонімами. Відповідно світ загалом і його фрагменти у
процесі пізнання сприймаються крізь призму аксіологічної моделі «свій – чужий»,
де традиційно «свої» оцінюються позитивно, а «чужі» – негативно. опозиція «свій
– чужий» належить до загальнолюдських моральних механізмів вибору між ознаками
категорій добра і зла, тож поняття «свого» і «чужого» продукують внутрішню
форму одиниць. На протиставленні «свій – чужий» ґрунтуються автоетноніми за
моделями таких номінацій: зі значеннями «реальна людина, народ, свій» та із семантикою
«говорять зрозуміло», що розмежовуються за ознакою етнічної ідентифікації [3,
с. 86].
Мета дослідження – дослідити
прислів'я і приказки НИжньої Наддніпрянщини з етнонімічними назвами. Поставлена
мета передбачає розв'язання таких завдань: 1. дослідити фразеологізми з етнонімами; 2. визначити найпоширеніши
моделі; 3. Проаналізувати стилістичне навантаження цих одиниць.
Виклад
основного матеріалу. Етнонім – це загальна назва для позначення
будь-якого етносу (етнічної групи, племені, народу, національності) [2, с. 88].
Особливості конструювання світу
представниками різних етносів трансформують модель на українець – не українець:
Жид – не чумак, коза – не худоба [1, с.
51]. Турком був, турком і зостався; Турок – не козак [1, с. 130].
Задля самоідентифікації українців у
збірці уживається ксеноетнонім хохол, даний українцям представниками інших
етносів: Хахлові свинина, а жидові риба –линина [1, с. 134].
Осмислення власної національної
ідентифікації дало поштовх до усвідомлення самобутності інших народів, з якими
українцям довелося жити поряд. Такі взаємини – дружні й ворожі – засвідчені в
пареміях: Свої люди – не татари; Свої люди не татари, не дадуть на поталу [1, с.
78]. Знає, як циган у вівцях: яка біла, та й сита; Кажний циган свою коблу хвале: Пусти цигана
в хату погріться, то він і на піч вилизе
[1, с. 139].
Переважно негативна оцінка цих
стосунків зумовлена чітким протиставленням людей за етнічним принципом, який
домінує в побутовій свідомості над духовними, моральними критеріями. З позиції
української сміхової культури розкриваються чужі етностереотипи: Жид хрещений – як редька печена [1, с. 51].
Циган знає, що кобилі
робе; Циганові літом хата глиною
воня [1, с. 139]. Нам, татарам, всеодно: наступать – бігти й
отступать – бігти; Нам, татарам,
один біс: чи водка, чи пулімнет – аби з ніг валило! [1, с. 128].
У прислів'ях і приказках дається оцінка типових рис характеру інших
етносів, способу їх життя і звичаїв, вони зіставляються за зовнішньою, соціально-політичною,
мовною й релігійною ознаками: Як у латиша: тіки ум та душа [1, с. 74].
Паремійна репрезентація ксенофобії
– через т. зв. ксеноетноніми – розкриває домінування неприйняття інших етнічних
груп і осіб. Продуктивними є номени руський, жид, циган [3, с. 113].
Ураховуючи історію українсько-російських
взаємин, можемо говори про маркування своєрідної оцінки: Казав руський: «Падём на
дурацкую сторону пирагов есть»; Казав руський:
«Прасти мене, Господи, што я хахла братом назвав!» [1, с. 114]; За конпанією жид повісився [1, с. 51]; За
гуртом й циган повісився.
В інших ксеноетнонімах відображені
стереотипи за такими ознаками, як зовнішність, одяг, поведінка, риси
національного характеру, національно-культурні традиції: Оце жахаєцця, як Жид Христа [1,
с. 51].
Оскільки
цигани вели кочовий спосіб життя, то про них склалися досить негативні етнічні
уявлення: Як би жида та цигана не було,
то ярмарок був би; Як би його кинуть
межі жиди, то ніхто б його не
пізнав, що воно таке [1, с. 51].
Висновки. Таким
чином, фразеологічні одиниці з етнонімами репрезентують історію та культуру Нижньої
Надніпрянщини, а також відтворюють етнічні стереотипи, несуть у собі потужний
емоційний заряд, що впливає на ступінь сприймання того чи іншого етносу.
Література
1. Мудре слово. Прислів’я та
приказки в говірках Нижньої Наддніпрянщини. Запоріжжя : ЗДУ, 1992. 169 с.
2. Словник української
ономастичної термінології / уклад.: Д. Г. Бучко, Н. В. Ткачова.
Харків : Ранок-НТ, 2012. 256 с.
3. Шарманова Н.М. Етнолінгвістика. Кривий Ріг
: НПП АСТЕРІКС, 2015. 192 с.
Пані Світлано, як Ви пояснюєте наявність варіантів паремій з різними етнонімами? Дякую.
ВідповістиВидалитиДякую за запитання. На нашу думку, основними підставами, які спричинили появу таких номінацій, переважно стали місце проживання етносу, зовнішні ознаки його представників, ментальні риси, особливості побуту, історичні події, а також асоційовані ознаки
ВідповістиВидалити