Гусєва Вікторія Валеріївна Куварова Олена Костянтинівна, доктор філологічних наук, доцент Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

 

ЗІСТАВНИЙ АНАЛІЗ ПЕРЕКЛАДІВ СОНЕТА АДАМА МІЦКЕВИЧА

 

Гусєва Вікторія Валеріївна

Куварова Олена Костянтинівна, доктор філологічних наук, доцент

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Анотація. Здійснено зіставний аналіз перекладів сонета А. Міцкевича «Żegluga». Показано, що відтворення емоційного тону оригіналу в українському перекладі здійснено переважно використанням еквівалентних лексичних відповідників для передачі референційних значень і насиченням тексту образними засобами; у іншому перекладі – збереженням синтаксичної та ритміко-інтонаційної побудови оригінального тексту.  

Ключові слова: сонет, художній переклад, референційне значення, прагматичне значення, Адам Міцкевич.

 У сучасному світі, де культурний обмін та міжнаціональне спілкування стають невід’ємною частиною нашого повсякденного життя, питання перекладу літературних творів набуває особливої вагомості. Адам Міцкевич, як великий поет, своїми творами здобув популярність не лише в рідній Польщі, а й у світі, що відбулося значною мірою завдяки перекладам, зробленим справжніми майстрами слова. У зв’язку з цим постає актуальне питання про те, яким чином перекладачам удається передати не лише смислове наповнення, а й поетичну енергію, виразність образів та музичність його поезії.

Постановка проблеми: сонет А. Міцкевича, перекладений різними слов’янськими мовами, може стати предметом лінгвістичного та культурологічного аналізу. Чи здатні різні мовні інструменти відтворити витончений поетичний стиль Міцкевича і його художню мову? Чи вдається передати ту саму емоційну і смислову глибину в обох перекладах, чи вони відображають особливості мови, культури та літературного спадку перекладачів?

Метою цього дослідження є зіставний аналіз перекладів українською та російською мовами сонета А. Міцкевича «Żegluga» зі збірки «Sonety Krymskie» [3, с. 45‒50], з’ясування специфіки використання мовних засобів у відтворенні поетичної суті та виразності оригіналу. Автором одного тексту є поет-перекладач, літературознавець В. Левік, іншого ‒ визначний теоретик і практик художнього перекладу М. Рильський. Проблеми рецепції творчості Адама Міцкевича у доробкові М. Рильського неодноразово ставали об’єктом філологічних досліджень [1; 4].

Художній переклад, за словами В. В. Коптілова, це складний процес, у якому «відбувається творча взаємодія індивідуальностей автора оригіналу й перекладача» [2, c. 44]. Цей процес об’єднує різні аспекти. По-перше, відбувається взаємодія двох мов, які, навіть якщо вони є спорідненими, відрізняються в семантиці та засобах виразності. По-друге, у процесі перекладу стикаються дві національні культури, від ступеня близькості яких залежить, наскільки точно буде передано сутність оригіналу. По-третє, якщо оригінал і переклад створені в різні історичні епохи, тексти можуть відображати різницю в поглядах і смислах, що може бути важко передати. Нарешті, в порівнюваних текстах можна помітити відмінні мовні особливості автора й перекладача, оскільки кожен має свій стиль і творчий почерк, що впливає на тон і характер тексту.

Розглянемо структуру сонета «Żegluga». В оригінальному творі сонет має італійську схему римування, яка поєднує в собі два варіанти: початок абба абба (кварцети с охоплюючою римою) та кінець вде вде (терцети з перехресним римуванням). М. Рильський використав класичну структуру усталеного сонета охоплюючого римування: абба абба ввд еед. У перекладі В. Левіка класичну структуру сонета модифіковано за рахунок перестановки римування в останньому терцеті: абба абба ввд еде. Збереження ритму та рим в перекладі є важливим, оскільки вони додають поетичній мові музичність та художність. У цьому аспекті обидва переклади зберігають ритмічні особливості оригіналу.

Порівняння референційних значень і засобів їх передачі в оригінальному тексті та перекладах дає підстави говорити про те, що в перекладі М. Рильського знаходимо більше випадків повної їх відповідності, ніж у перекладі В. Левіка. Так, перший рядок сонета Szum większy, gęściej morskie snują się straszydła українською мовою передано майже буквально: Зростає шум; густіш морські снують потвори. Змінено лише порядок перших двох слів, щоб зберегти поетичний ритм. На початку другого кварцета рядки А. Міцкевича Wiatr! ‒ wiatr! ‒ dąsa się okręt, zrywa się z wędzidła, / Przewala się, nurkuje w pienistej zamieci перекладено так: А вітер дужчає. Помчавсь між хвилі-гори / Свавільний корабель, немов шалений кінь… Польському слову wiatr поставлено у відповідність його повний лексичний еквівалент вітер, при цьому змінено синтаксичну структуру: замість двох односкладних окличних речень з лексичним повтором ужито двоскладне неокличне речення А вітер дужчає. У заключному терцеті Wyciągam ręce, padam na piersi okrętu, / Zdaje się, że pierś moja do pędu go nagli: / Lekko mi! rzeźwo! lubo! wiem, co to być ptakiem М. Рильський замість piersi ужив лексему лоно з тим самим референційним, але іншим прагматичним значенням: До лона корабля припав я, ніби жду, / Що від зусиль моїх прискорить він ходу... / Як любо! Знаю я, що значить бути птахом. Словник української мови фіксує значення лексеми ЛОНО ‒ «1. Те саме, що груди» [5, с. 544] ‒ і маркує це слово як книжне, поетичне, у той час як польське piersi є стилістично нейтральним. Переклад останнього рядка дуже точний з точки зору як лексики, так і синтаксису: lubo! wiem, co to być ptakiem– Як любо! Знаю я, що значить бути птахом, хоч замість трьох вигуків: Lekko mi! rzeźwo! lubo! – залишився лише один, останній, що робить емоційну тональність більш стриманою.

Поетична мова М. Рильського багата метафорами, і в своєму перекладі він широко застосовує різноманітні засоби художньої образності. Він доповнює текст відсутніми в оригінальному тексті порівняннями: Драбиною моряк поп’явся, ніби тінь...; Свавільний корабель, немов шалений кінь, / Б'є піняві вали…; а метафоричний вираз оригіналу Wzdyma się wyobraźnia jak warkocz tych żagli доповнює епітетом: Уява розпуска свій парус огняний. Отже, М. Рильський вдало відтворює поетичність та емоційність оригінального тексту сонета, зберігаючи при цьому власний художній стиль перекладача.

Переклад В. Левіка містить декілька випадків часткової відповідності референційних значень лексем зі словами оригіналу. Другий рядок першого кварцета: Majtek wbiegł na drabinę: gotujcie się, dzieci! – передано так: Команда, по местам! Вот вахтенный промчался. Замість majtek ʽморякʼ ужито лексему з більш конкретним значенням, що вказує на розподіл обов’язків членів команди судна. Звертання з нечітко визначеним адресатом і загальним імперативом gotujcie się, dzieci! перекладач замінив командними словами, що мають характер мовленнєвого кліше при керуванні кораблем, зі звертанням, що називає конкретного адресата – команду корабля.

Початок другого кварцета оригіналу, цитований раніше, у перекладі В. Левіка звучить інакше. Польське слово wiatr замінено словом з вужчим і більш конкретним лексичним значенням шторм – ʽтривалий дуже сильний вітер, що спричинює значні руйнування на суші й велике хвилювання на моріʼ. Завдяки тому, що слово шторм односкладне, автор зберігає синтаксичну будову оригіналу з повтором двох номінативних окличних речень. Пріоритет збереження ритміко-інтонаційної структури оригінального тексту спостерігаємо також у перекладі останнього рядка сонету В. Левік нехтує дотриманням точної передачі лексичних значень тексту А. Міцкевича: Lekko mi! rzeźwo! lubo! wiem, co to być ptakiem, ‒ натомість зберігає побудову тексту з нанизуванням кількох вигуків.

Таким чином, обидва проаналізовані нами переклади вдало відтворюють емоційний тон та образність сонету Адама Міцкевича, але досягають цього в різний спосіб. М. Рильський більшою мірою дотримується принципу передачі референційних значень еквівалентними лексичними відповідниками української мови, насичує текст образними засобами; В. Левік віддає перевагу збереженню синтаксичної та ритміко-інтонаційної побудови оригінального тексту.

Література

1.  Бажан М. «Кримські сонети» Адама Міцкевича. Міцкевич А. Кримські сонети. Сімферополь: Вид-во «Таврія», 1977. С. 9–16.

2.   Коптілов В. В. Теорія і практика перекладу. Київ: Вища шк., 1982. 170 с.

3.   Міцкевич А. Кримські сонети. Сімферополь: Вид-во «Таврія»,
1977. 166 с.

4.  Радишевський Р. П. Максим Рильський: проблеми рецепції. Слов’янський світ: зб. наук. пр. Київ: ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, 2011. Вип. 9. С. 92‒127.

5.  Словник української мови: [в 11 т.] / АН Української РСР, Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні. Київ: Наукова думка, 1970‒1980. Т. 4: І-М. 1973. 840 c.