Сухоребра Анна Вячеславівна МІФОЛОГІЯ СУЧАСНОЇ ВІЙНИ (НА МАТЕРІАЛІ ЗАПИСІВ ВІД ВІЙСЬКОВИХ)

 

МІФОЛОГІЯ СУЧАСНОЇ ВІЙНИ

(НА МАТЕРІАЛІ ЗАПИСІВ ВІД ВІЙСЬКОВИХ)

Сухоребра Анна Вячеславівна

студентка 2 курсу філологічного факультету

Науковий керівник: Павленко Ірина Яківна, доктор філологічних наук, професорка, завідувачка кафедри слов’янської філології

Запорізький національний університет 

Анотація. У статті звертається увага на вербальні та акціональні прояви міфологічної свідомості у інтерв’ю, записаних авторкою від  українських військових на передовій або поряд з нею у 2023 році. Зокрема йдеться про обереги, прикмети, нові елементи обряду поминання полеглих побратимів, розповіді про віщі сни тощо.

Ключові слова: міфологізація, оберіг, прикмета, повір’я, обрядодія, онейричний наратив.

За характером позанавчальної діяльності доводиться часто зустрічатися з військовими. Спілкування з ними засвідчує побутування  прикмет, повір’їв, онейричних наративів, обрядодій, пов’язаних з традиційною для фольклору міфологізацією дійсності, закоріненою у колективній свідомості. Зафіксовані прояви звернення до явищ, які іноді називають забобонами, зумовлені реакцією людей на війну, постійну небезпеку, стреси, напруження, втому, необхідність завжди бути напоготові і знаходити вихід із найважчих ситуацій. Саме розповіді тих, хто зараз на передовій, сформували потребу у збиранні польового матеріалу, його систематизації та осмисленні. Така необхідність зумовлена не лише і не стільки суто філологічною зацікавленістю, скільки усвідомленням, що зроблені зараз записи новітнього українського мілітарного фольклору та елементів обрядовості може знадобитися у різних галузях науки про людину і роботи з людьми, перш за все, у дослідженні травми та засобів подолання посттравматичного синдрому.

Матеріалом для дослідження стали інтерв’ю з українськими військовими, записані восени 2023 р. Новизна пропонованої розвідки полягає насамперед у новизні самого зібраного матеріалу та у тому, що це перша спроба його систематизації.

У розмові військові часто згадують про те, що можемо назвати персональним оберегом. Часто це плетені браслети, які зазвичай дарують близькі люди або передають волонтери від діток. Кожен браслет може мати особливе призначення, в залежності від кольору та того, хто дарував. Носять вервечки, Матінку Божу, хрестики, кільця, кулони (іноді просять по одній особистій речі кожного близького, щоб використовувати її як кулон-оберіг, створюючи таким чином ціле намисто з різних предметів, де кожен предмет має так само особливе значення), доволі часто оберегами стають монетки (є лімітовані монети, повʼязані з війною, вони мають дещо більшу цінність); пасок теж може бути оберегом, особливо, якщо він став рятівним барʼєром на черговій місії; паперові листи, камінчики (вони можуть бути наділені особливими силами в залежності від місця, де були знайдені та події, яка супроводжувала знахідку); світлини родичів, друзів, щасливих моментів миттєвостей мирного життя або зі зборів з усіма побратимами (зазвичай фотографії зберігають під шоломом або у плитоносці) тощо. Військовослужбовці також мають на амуніції шеврони, котрі також наділяють особливим значенням: «Ось в мене теж оберіг на бронежилеті (вказує на вишитий шеврон кота в касці). Симпатичний чи не так?)» (з інтервʼю з офіцером на блокпості перед Торецьком зі сторони Краматорська, 27.10.2023р.).

Тварини, особливо коти та собаки, часто стають талісманами підрозділів. Їх перевозять або переносять з позиції на позицію та спостерігають за поведінкою, оскільки вважають, що тварини відчувають загрозу набагато раніше, ніж люди. Здебільшого військовослужбовці піклуються та підгодовують тварин, котрі з’являються поряд з їхніми позиціями, оскільки відзначають, що тварини першими спускаються у бліндаж перед самим початком артобстрілу, таким чином ніби попереджаючи та рятуючи весь підрозділ. Доволі часто старші передають молодшим уже усталену прикмету:  якщо на позиціях видно хоча б одного птаха то, скоріш за все, все буде в порядку, але якщо, перебуваючи на позиції, ти не бачиш жодного птаха, це значить, що хтось може померти або стовідсотково трапиться якась екстремальна ситуація. В одній бригаді на Донецькому напрямку вважають, що коли на позиціях виключно чорні ворони, то це ознака неминучої смерті.

Спостерігається цікавий факт стосовно відношення до металу, який у традиційній культурі вважається універсальним оберегом. Наприклад, у бригаді ППОшників на Купʼянському напрямку ця віра зберігається: прийнято носити під бронежилетом поряд з грудьми, краще, поряд із серцем, уламки від ворожих прильотів. Є свідчення, що в інших  бригадах носять виключно ті уламки, які поцілили в амуніцію, але не вбили. Водночас на тому ж самому напрямку інший підрозділ не носить з собою ніяких уламків або гільз принципово, тому що «метал притягує метал» (з інтервʼю з офіцером у Купʼянську, 04.10.2023).

Під час війни виникли й нові обрядодії, пов’язані із втратою побратимів, серед яких, поряд із традиційною хвилиною мовчання, з’являється обов’язковий третій тост як поминальний за побратимами, яких втратили. Самі військові зазначають, що під час миру це був тост за кохання. Частину алкоголю у мовчанні виливають на землю ніби для того або тих, кого поминають. Для вшанування пам’яті полеглих побратимів можуть запалювати першу цигарку і залишати її запаленою у місці, де він поліг, і тільки після цього запалювати іншу цигарку для себе, авжеж теж у мовчанні. Кількість таких перших запалених цигарок залежить виключно від того, скільки побратимів полягло у тій чи іншій місцевості. (з інтервʼю у офіцера поблизу Купʼянська, 30.10.2023р.)

Поширення набувають онейричні наративи, які часто побутують у формі билиць. Найчастішим є мотив попередження побратимом, який загинув, про загрозу для живих. Наприклад, частина билиці, яку розповів  військовослужбовець з Харківського напрямку: “У маленькій кімнаті приблизно 15 чоловік ночували. Вночі всі у напівсні бачила одного з (полеглих) побратимів, всі чули голос, але ніхто не запам’ятав, що саме казав вже полеглий побратим”. І такий прояв загально-колективного міфологічного мислення є далеко не поодинокі випадком.

Окрім меморатів, заснованих на міфологічному мисленні, є ще й такі (і вони значно переважать), у яких йдеться про реальні події. Зазвичай вони про те, як саме людина потрапила на службу або переміщувалася з одного місця в інше. Не звадаючи на те, що в таких історіях превалює реальне, все ж може бути звернення до того, що зовні може здаватися ірраціональним: “Ми відчули…”, “по волі долі”, “нам пощастило” тощо.

Із почутих розповідей можна зробити висновок, що міфологізовані дії та тексти є способом єднання для багатьох військових. Таким чином вони разом переживають втрати і травматичні події, відчувають єдність під час виконання обрядодій. Такий вияв колективної свідомості передбачає більший рівень емпатії у колективі. Біль можна розділити на всіх майже порівну, відповідальність теж, а значить, буде набагато легше впоратися з горем і напруженням. Більш того, міфологізація дійсності допомагає людині впоратися з травматичною подією, відчути контроль над ситуацією, підтримку побратимів, єднання з ними.

Зафіксований матеріал засвідчив, що творення нових обрядових дій та наративних текстів має глибоке архаїчне підґрунтя, зумовлене перш за все основною потребою людини – жити і зберігати життя інших, підтримувати зв’язок між живими та тими, хто пішов, боронити своїх та протистояти ворогові.