Смирнов Олександр Валентинович КОМПОЗИЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЕМИ І. КІРІМОВА «БІЛЬ»

 

КОМПОЗИЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЕМИ І. КІРІМОВА «БІЛЬ»

Смирнов Олександр Валентинович

Наук. кер.: к. філол. н., доц. Ніколаєнко Валентина Миколаївна

Запорізький національний університет

 

У статті розглянуто структурну специфіку універсуму поеми І. Кірімова «Біль». Основну увагу сконцентровано на внутрішній формі твору. Окреслено реляції між позасюжетними компонентами, описано розвиток сюжетної канви.

Ключові слова: ГОЛОДОМОР, КОНТРАСТ, ПОЗАФАБУЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ, СЮЖЕТ, ФОЛЬКЛОР.

Ліро-епос про події Великого голоду відзначається розмаїтими мистецькими підходами до моделювання композиційної організації текстів. Так, у поемі Л. Бенедишин «Червоне пекло» використано мозаїчну композицію, котра в хронологічно послідовному порядку демонструє моторошні реалії 1932–1933 рр., нагнітаючи з кожним новим фрагментом емоційну напругу оповіді. Події поеми М. Руденка «Хрест» розгортаються паралельно в мисленнєвому вимірі ліричного суб’єкта й часопросторовому континуумі об’єктивованих персонажів. Твір І. Качуровського «Село» являє собою ретроспективний погляд на Голодомор із точки зору очевидців трагедії.

Поема І. Кірімова «Біль» посідає вагоме місце в означеній жанрово-тематичній групі текстів. Описуючи молодість своїх дідуся й бабусі, автор художньо відтворив епоху жорстоких соціальних колізій, апогеєм яких став Голодомор. У зв’язку із цим, твір становить інтерес у плані особистісної рецепції історичної дійсності міжвоєнного двадцятиріччя, котра виражається, зокрема, у композиційній організації тексту.

Темою роботи є аналіз композиційної специфіки поеми І. Кірімова «Біль». Об’єкт дослідження – окреслений твір, а предмет – його композиція. Доробок автора ще не фігурував у літературознавчих студіях, чим зумовлена наукова новизна статті. Мета розвідки – схарактеризувати особливості композиції поеми І. Кірімова «Біль».

Формування структури художнього світу твору відбувається на основі біографічного матеріалу, сублімованого у психокосмі письменника. Тому  при аналізі композиційної специфіки тексту важлива роль відводиться тлумаченню авторського задуму (бо він, власне, і розгортається в сюжет).

І. Кірімов – уродженець селянської родини [див. : 1], яка пережила багато випробувань на розпуттях історичних лихоліть. З епіграфу та наративного обрамлення поеми зрозуміло, що письменник чув розповіді про своїх пращурів від сім’ї та односельців, емпатував їхнім скрутам і тяготам, котрі віддзеркалювали долю українського народу. Власне, назва твору – «Біль» – це наскрізний образ усієї збірки, символічне відображення спокути й катарсису, досягнутих через проживання дійсності, те, що «виходить з душі та серця назовні … топче свою стежку … до віри у завтрашньому дні» [2, с. 2]. Митець відчував ці «емоційні відзвуки» в родинних історіях – і наратор прагне занурити в них читача: «Отож пора нам десь присісти, / аби струмок полився з слів, / аби у тиші вечоровій / згадати, що давно було» [2, с. 42]. Тому поема постає як художньо оброблений фабулат, усне оповідання, де достовірність описуваного спирається на авторитет джерела, засвідчений у наративному обрамленні: «Хотів би вам переповісти, / Що чув колись од земляків» [2, с. 42].

Відповідно, універсум тексту, сформований із такої інтенції, передбачає поступальний (як у народній прозі) розвиток художнього часу, що тягне за собою появу хронікального сюжету із типовою оповідною структурою.

В експозиції наратор знайомить читача з головними героями твору – Фе́дором і Федо́рою – дідусем і бабусею І. Кірімова. Після закінчення Першої світової війни Федір повертається в рідне село та будує життєствердні плани на майбутнє разом із дружиною: «хоч рани від осколків нили … але думки надію лили … землі, як діточки, раділи / (бо ж не чужа вже, а своя!) … не помічав, як дні минали: / орав, і сіяв, і збирав. / Тим часом дітки підростали» [2, с. 43]. Автор послуговується пасторальними елементами для ідеалізації селянського життя перед трагедією Голодомору: «Коли із ярмарку вернувся – / для всіх гостинців вистача … Федо́ра ж рада, як дівча. / А діточки, як пташенята … пашіє радістю душа, / в оселю щастя заглядає» [2, с. 44]. У такий спосіб забезпечується контраст між очікуваннями людей від державного проєкту тогочасної влади та реальністю, з якою довелося зіткнутися.

Розвиток дії маніфестує перші «нотки» настороженості й емоційної напруги в соціумі, спричинені звістками про нововведення планової економіки: «в село злі вісті поповзли: / мовляв, осібно не робити, / треба створити нам артіль» [2, с. 44]. Наратор акцентує на тому, що розпочався голод: «В хатах, обійстях і коморах / всідались злидні залюбки … люд мер чи йшов у жебраки» [2, с. 45]. Чиновники лишали людей без засобів для існування: «Взимку забрали всю худобу, / а навесні ізнов біда: / з-під припічка понесли й торбу, / де пригорща пшона з Різдва» [2, с. 45].

Кульмінацією твору слугують події зими 1932–1933 рр. Через люті морози селяни не могли знайти навіть траву, щоб прогодуватися. Становище особистості, розчавленої бездушними діями владної верхівки заради химерних державних концепцій, наратор передає емоційними Фе́доровими міркуваннями: «А що серед зими робити, / коли корівку і коней / забрали, щоб артіль творити, / заради збочених ідей?» [2, с. 47]. Чоловік у відчаї та розпачі: він відчуває відповідальність за родину й водночас нічого не може вдіяти, адже вся округа знаходиться в такій же ситуації. Безсилий терпіти жахи Голодомору, Федір іде з дому на заробітки до Жмеринки. Нещасна Федора залишається сама з дітьми, подеколи отримує буханці хліба від коханого і сподівається на його скоріше повернення.

Варто звернути увагу, що протиставлення між пасторальним «до» і страшним «після» в поемі набуває символічного забарвлення. Настання осені асоціюється зі згасанням надії, основні страждання людей припадають на зимовий час, а прихід весни знаменує відродження сподівань. З одного боку, це корелює з життєвими циклами рослин, які допомагали селянам рятуватися від голодної смерті, і підкреслює наявність антеїстичного дискурсу в тексті. У свідченнях жертв Голодомору фігурує інформація про те, що флора рідної землі була чи не єдиним засобом для виживання в 1932–1933 рр.: «… збирали гнилу картоплю … їли траву, голівки конюшини…» [3, с. 15], «Люди ходили по селу, як тіні, їли траву, кору дерев…» [3, с. 244], «[Їли все,] що можна було використати в їжу: кору дерев, траву, ягоди, жаб, птахів…» [3, с. 308]. З іншого боку, означений символізм підтверджує тісний зв’язок тексту зі зразками народної творчості, де цикли природи, зокрема зміна теплих і холодних пір року, уособлюють боротьбу життя і смерті.

У зв’язку із цим, настання весни в подальшому розвитку дії поеми відновлює сподівання людей: «Як завесніло, потепліло, / стекли струмками всі сніги, / від голоду тремтіло тіло – / аби ж діждатися трави, / аби дожити. Будь, що буде, / аби живі, усі живі…» [2, с. 47]. Проте для головної героїні твору 1933 р. стає лише початком випробувань. Федо́ра дізнається, що чоловік помер від голоду.  Жінка залишається сам-на-сам із господарством і дітьми, без підтримки годувальника.

Насамкінець автор вдається до відкритого фіналу в тексті. Голодомор потрохи відступає, але життєві колізії селянської родини в контексті історичних катастроф XX ст., як передчуває Федо́ра, на тому не завершуються, про що свідчить символічна деталь (повторна згадка про холод), використана для опису внутрішнього стану героїні: «Уже так-сяк із хлібом в хаті, / печаль, що Фе́дора нема, / дні у думках, як луг в лататті, / в серці ж зима, зима, зима…» [2, с. 53].

Отже, поема І. Кірімова «Біль» відзначається хронікальним розвитком сюжету й відкритим фіналом. Твір висвітлює долю сім’ї Мельників у вирі історичних подій, де кульмінаційним випробуванням виступають реалії Великого голоду. Позафабульні елементи деталізують авторський задум, а символічна образність і наративне обрамлення зближують текст із фольклором.

Література:

1. Кірімов Іван Захарович. Офіційна Україна сьогодні. URL : http://dovidka.com.ua/user/?code=43054 (дата відвідування: 03.12.2023).

2.        Кірімов І. З. Біль: Поезії. Ужгород : ІВА, 2004. 96 с.

3.   Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 рр. в Україні: Київська область / за ред. В. І. Ульянченка та ін. Київ : Буква, 2008. 1376 с.