Лаврєнова Ангеліна ЗМІСТОВНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ В АВТОРСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ ДРАМИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «БЛАКИТНА ТРОЯНДА»

 

ЗМІСТОВНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ В АВТОРСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ ДРАМИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «БЛАКИТНА ТРОЯНДА»

 Лаврєнова Ангеліна

магістрантка 2 курсу, філологічного факультету

Запорізький національний університет

наук. кер.: Мацегора І.Л., к.філол.н., доцент кафедри слов’янської філології, Запорізький національний університет

Анотація: у статті проаналізовано змістовні трансформації в авторському перекладі драми Л. Українки. На матеріалі автентичних текстів досліджено роль та специфіку таких замін для досягнення адекватності та еквівалентності, а також роль у формуванні ідіостилю драматургині 

Ключові слова: трансформація, художній переклад, драма, змістовна заміна

Автопереклад є однією з найменш досліджених проблем перекладознавтва. Це унікальне і рідкісне явище світової літератури. Проте в українській літературі у ролі авторів і водночас перекладачів власних творів виступили такі видатні майстри художнього слова, як Г. Квітка-Основ’яненко, П. Куліш, М. Вовчок, О. Федькович, І. Франко, О. Кобилянська, Л. Українка, О. Довженко. Автопереклади творів російською мовою Лесі Українки досі не розглядалися в сучасному перекладознавстві [1, с. 28].

Драму Лесі Українки «Блакитна троянда», яка була написана українською мовою (1896), перекладено російською мовою самою авторкою (1898). Цей переклад зроблено досить точно, в ньому є лише окремі незначні випадки авторської переробки тексту. Мова перекладу стилістично не відрізняється від мови оригіналу. Текст п’єси складний, багатий культурними алюзіями, персонажі цитують літературні твори кількома мовами, вживають іншомовні вирази. Це зберігається і в перекладі російською. Наприклад: Се надто педантично для femme moderne… [Любов] (здержано, але суворо) M-r Острожин, се розмова серйозна, хоча теж moderne, коли хочете. (До інших, напружено всміхнувшись.) Справді, панове, розмова наша виходить à la Ібсен [2, с. 26]. Любовь Александровна! Это слишком педантично для fin de siècle.[Любовь] (сдержанно и строго) Monsieur Острожин, это разговор серьезный, хотя тоже в стиле fin de siècle, если хотите. (К другим, напряженно улыбаясь.) В самом деле, господа, наш разговор выходит во вкусе Ибсена [3, с.287].

Персонажі «Блакитній троянді» поряд із французькими та німецькими фразами вживають у своєму мовленні російські вирази, які Леся Українка подає в лапках. У російському перекладі їх ужито без лапок, бачимо, що для авторки це насамперед мовне запозичення, а не стилістичне. (На відміну від цього, наприклад, вираз Ф. М. Достоєвського «жалкие слова», який також ужито в драмі без перекладу, Леся Українка бере в лапки також і в російському тексті як цитату.) Наприклад: [Любов] (сміється) […] На доказ того, що ви помиляєтесь, я вам скажу, що “приложу все старання” і навіть сама в себе зайві білети куплю. Ну, що? Вдовольнились? [2, с. 45] [Любовь] (смеется) […] В доказательство того, что вы ошибаетесь, я вам скажу, что приложу все старания и даже у себя все лишние билеты куплю. Ну, что? Вы довольны? [3, с.186]. [Любов] Не знаю, чи й казати, сміятись будете, а ви, Сергію Петровичу, в думці ще й “синім чулком” назовете [2, с.56] [Любовь] Не знаю, говорить ли… смеяться станете! А вы, Сергей Петрович, мысленно, пожалуй, синим чулком назовете! [3, с. 278].

Тема української народної культури порушується в «Блакитній троянді» неодноразово, постійно звучать українські народні пісні, які присутні в побуті молодої інтелігенції і ведуть свій цікавий діалог із міською та європейською культурою. Описуючи декорації до української вистави, Леся Українка застерігає, що не слід прикрашати сучасний модний інтер’єр Гощинської вишивкою. Можливо, вона хотіла уникнути небажаних асоціацій із традиційним українським театром кінця ХІХ ст., коли цензурою було дозволено грати п’єси лише з народного побуту. В російськомовному тексті цього зауваження немає. Наприклад: Хата Гощинської, салон. […] Свічадо теж задрапіроване і прикрашене плющем; вишиваних клаптиків і серветочок зовсім нема [2, с.45]. Гостиная Гощинской. […] Большое зеркало тоже задрапировано и украшено плющом [3, с.320]. Сцена, де літератор Острожин, жартуючи з панночкою, говорить зневажливо про народні пісні та сам народ, загострена в російському перекладі, до виразу «українські пісні» вжито відповідно «хохлацкие песни» (при нейтральному «малороссийские, украинские песни»; слово «хохол» і в той час звучало зневажливо; за словником Даля, хохол – «украинец, малоросс», «грубый, неотесанный человек, но в то же время и добряк»). Далі в російськомовному тексті Острожин висловлює думку, що місцевий (український) народ є частиною російського, в оригіналі цього немає. Наприклад: Перед здійманням завіси чутно pianissimo, гуртовий спів «Пливе човен, води повен», дедалі іде він crescendo. Завіса здіймається,і в глибині сцени на річці показується човен з компанією співців. [Острожин] (до другої панночки) Добре ваші українські пісні придаються замість баркароли, ніяк я не сподівався! [2-га панночка] Чому не сподівались? [Острожин] Де ж, такий контраст: примітивний спів полудикого народу і – баркарола! [2-га панночка] M-r Острожин був ласкавий обізвати наш народ дикарями. [Острожин] Вибачайте, не дикарями, а полудикарями, се різниця,і не тільки ваш тутешній народ, а взагалі. Нашому народу бракує навіть початкової культури, дресировки [2, с.67]. Перед поднятием занавеса слышно хоровое пение: «Пливе човен, води повен», которое усиливается crescendo. Когда подымается занавес, в глубине сцены, на реке, появляется лодка с компанией. [Острожин] (2-ой гостье) А ваши хохлацкие песни прекрасно подходят к водяному спорту, никак я этого не ожидал. [Гостья 2-ая] Почему же не ожидали? [Острожин] Да как же; такой контраст: примитивные мотивы полудиког народа и – спорт! [Гостья 2-а] M-eur Острожин был так любезен, что обозвал наш народ дикарями. [Острожин] Извините, не дикарями, а полудикарями, это разница, и не только здешний народ, а вообще русский народ. Нашему народу не хватает самой первоначальной культуры – дрессировки! [3, с.310].

Варіант російського перекладу демонструє копітку працю Лесі Українки над вдосконаленням свого твору та є унікальним явищем  з точки зору дослідження авторських перекладі у художньому просторі національних літератур.

Література

1. Стріха М. Український художній переклад: між літературою і націєтворенням. Київ : Академвидав,  2006. 178 с.

2.  Українка Леся. Блакитна троянда. Зібрання творів у 12 т. Київ : Наукова думка. 1975. Т.9. 111с.

3. Українка Леся . Голубая роза. Зібрання творів у 12 т. Київ : Наукова думка. 1975. Т. 3.  376 с.