ТЕМА ГОЛОДОМОРУ У ВІРШІ К. КАЛИТКО
«ПРИХОДЬТЕ ДО НАС…»: ІСТОРИЧНА ТРАВМА І КАТАРСИС
Овсяницька Ганна Володимирівна
Науковий керівник: Курилова Юлія Романівна,
кандидат філологічних наук, доцент
Запорізький національний університет
Анотація. У центрі уваги
статті ̶
концепція історичної травми, оприявнена в одному з віршів К. Калитко,
присвяченому тематиці Голодомору. Окреслено особливості реалізації концепту
історичної травми через авторські міфопоетичні і семіотичні стратегії,
висвітлено параметри взаємозумовленості травми й катарсису в художньому
тексті.
Ключові слова: пам’ять,
травма, історія, межовість, межовий стан, візіонерство, катарсис, Голодомор,
екзистенційність
Актуальність. Тема
Голодомору є однією з найбільш болючих тем в українській літературі. Сучасні художні
тексти, присвячені цій проблемі, відображають насамперед спробу спільноти
осмислити історичну травму і наново впоратися з її наслідками, хоча б на рівні архетипів
(як увиразників змістів колективної свідомості спільноти). Ментальність автора
формується в межах соціокультурного поля соціуму, із яким він себе ідентифікує,
саме тому символи як смислові консолідатори здатні вивести певний художній твір
на рівень міфотворчості як рівень найширшого узагальнення уявлень спільноти про
світ і самих себе. В епоху історично-соціальних катастроф, коли людство наново
стикається із проблемами глобальної есхатологічної ваги, коли відбувається
повторне травмування усієї нації, виникає потреба у зверненні до попереднього
досвіду ̶ як спроби відчути генеалогічний зв’язок із
минулим, зрештою, почерпнути наснагу в символічному проживанні травми як
катарсису, адже саме через співчуття як очищення від комплексів і фобій
досягається отой ефект єдності, генеалогічної неперервності як належності до
соціуму.
Постановка проблеми. Зважаючи на семіотичну здатність мови проявляти психічні комплекси і
звільняти автора/реципієнта від тягаря фобії [3, с. 42] як одного з
наслідків травми, тематика Голодомору в літературі заслуговує на увагу тим, що
слугує своєрідною символічною точкою неповернення, такою як, скажімо, Чорнобильська
катастрофа й російсько-українська війна, позаяк ця тема якнайповніше увиразнює
онтологічну й екзистенційну сутність межової ситуації, у якій опинилася
спільнота. Інакше, кореляти межовості й травми у цій ситуації є
взаємозумовленими, позаяк через їхню дифузію проглядаються
аксіологічно-смислові недвозначності.
Проблему історичної травми з психологічної,
соціологічної, політологічної, літературознавчої, культурологічної перспектив (у
контексті теми про Голодомор зокрема) досліджували М. Александрова, К. Горбаченко, П. Горностай, Н. Довганич,
В. Додонова, Л. Король, С. Маркова, Н. Мафтин, В. Ніколаєнко,
В. Огієнко, О. Павлова, О. Папаш, Л. Шеремета та ін..
Доробок К. Калитко (ідіостильові, концептуальні,
темпоральні, генеалогічні, параметри; смислові особливості з перспектив
гендерної і постколоніальної критики) досліджували О. Гонюк,
І. Зелененька, В. Крупка, Л. Лавринович, С. Мартинюк,
Н. Поляруш, О. Сидоренко, В. Ткаченко, О. Хмелюк,
І. Юрченко та ін..
Творчість К. Калитко особлива тим, що її тексти за
тематикою, символічно-семіотичною організацією консолідують ті впізнаванні для
реципієнта/національного суб’єкта смислові коди, що будуть спрямовані на
катарсис. Тематика травми в подібних текстах концептуалізується і
сконцентровується навколо ядра тих проблем, що складають комплекс колективних
цінностей, витіснених на культурно-мовний маргінес, канва якого, через
символічно-смислові паттерни узагальнення, розростається до рівня міфотворчості.
Це відбувається внаслідок замовчування, що були спровоковані культурою, яка довгий
час існувала в умовах виживання і, як наслідок, не могла віднайти адекватну
ситуації мову вираження, позаяк одним із способів поводження із витісненою (або
бажаною щодо витіснення) травмою є символічна мова [1; 3].
У зв’язку з подіями війни українська спільнота наново
постає перед викликом збереження пам’яті як маркера ідентичності: теперішні
реалії є тригером, що змушує суб’єктів колективу символічно переживати стадію
посттравми як травмованість наново, вдаватися до символічного пригадування
досвіду своїх предків і проводити паралелі між минулим і сучасністю, між
культурною пам’яттю й пам’яттю, ґрунтованій на живому досвіді. Внаслідок
існування у війні як у межовій ситуації виживання ці досвіди здатні поєднуватися.
До такого явища поетичний текст є надзвичайно чутливим. Зокрема, семіотична
дифузія сприяє ефектові стирання темпоральних меж у площині художньої картини
світу твору, закладає передумови для мотиву єдності символічного досвіду фігур предків
і сучасників. Названі вище аспекти художнього твору зумовлюють актуальність дослідження хоча б тим,
що дають можливість звернути увагу на авторську артикуляцію щодо успадкованих
питомою культурою комплексів, які історично й генеалогічно походять із минулого
спільноти, корелюють із враженнями про сучасність. Концепт історичної травми є
смисловим кластером, що тримає в одному смисловому цілому означені комплекси, і
він же спрацьовує як тригер, що викликає катарсис.
Мета дослідження ̶ простежити
реалізацію теми Голодомору в поезії К. Калитко «Приходьте до нас…»,
визначити смислові кореляти історичної травми і катарсису.
Виклад основного матеріалу. Перша фраза вірша К. Калитко «Приходьте
до нас, Приходьте до нас вечеряти. Нам не голодно» [2] уводить у
реципієнта у смислове поле прецедентного дискурсу: концепт голоду мислиться у
рядках через непрямий оксюморон абсолюту-як-відсутності, хоча ліричний суб’єкт
цю відсутність заперечує (можемо припустити, що маємо справу зі спробою
ліричного героя переконати себе в протилежному). У наступних рядках маємо: Чоловік, якого люблю, щодня Розбиває великій
гадюці голову каменем І годує нас її м'ясом. Але щоранку Воскресає гадюка і
підповзає ближче [2]. У символіці К.‑Г. Юнга образ змії є інверсією
образа риби: обидва відповідно є увиразниками фігур диявола й Христа, але разом
з тим дослідник зазначив, що постать диявола є втіленням архетипу Тіні й фігури
трикстера, ознакою якого є амбівалентність, подвійність природи щодо
месіанського й руйнівного начал [3; 4]. У поетичних рядках цей образ-символ є
багатозначним, позаяк може символізувати час і часову єдність двох
епох-катастроф, наслідки яких ліричний суб’єкт споглядає через візіонерські
конотації єдності профанного і сакрального (символ Уробороса, який з’їдає
власний хвіст), зооморфічне зображення травми як перверзії й розладу, зокрема
харчової поведінки. Цей образ може семіотично й асоціативно вказувати також на шекспірівську
«звихнутість» часу, на диявола, який не може померти, тому що його зооморфна
фігура увиразнює конотації межовості як зависання поміж світами. У поезії
подібне зависання оприявнюється через мотив воскресіння (не в дусі Бога, і
навіть не в дусі Лазаря, а на кшталт конотацій «оживання мерця», як, скажімо, у
романі «Цвинтар домашніх тварин» С. Кінга). Інакше, тіло диявола як тіло
змії у цьому контексті може символізувати перверсивний комплекс щодо таїнства
Причастя: сакральну практику, яка зазнала спотворення не просто в профанних
межах тоталітаризму, а насамперед на рівні сакруму. Символічний ланцюг
розгортається у подальших рядках поезії, в яких
мотив історичної травми оприявнюється
через концепт фізичного каліцтва: «Приходьте
до нас, Приходьте до нас вечеряти З дітьми, притуленими до висохлої груді, З
прозорими рушницями на плечах, Із пальцями без нігтів, Понівеченими на допитах,
З коліньми, перебитими на лісозаготівлі, В обгорілому пікселі, З жовто-синіми
браслетиками На зап’ястках [2].
Символічний ряд образів-постатей містить семіотичні
маркери, які можуть натякати на топос їхньої історично-просторової належності й
конкретну прив’язку до травматичної ситуації-на-межі: «висохлі груди» (Голодомор),
«пальці без нігтів», «перебиті коліна»
(концтабори), «обгорілий піксель», «жовто-сині
браслетики на зап’ястках» (теперішня війна). Останній образ позначений смисловим навантаженням дискурсивної прецендентності,
позаяк відбиває не просто образ ексгумацій ізюмських поховань, а насамперед ̶ практику
поводження із тим, що травмує наново, змушує обертатися нав’язливими
комплексами посттравматичного синдрому у колективній пам’яті й говорити про це:
«Приходьте до нас,
приходьте до нас, Не стійте біля порогу. Нам одним Цієї вечері
Не впорати» [2].
Останні рядки набувають подвійного смислового звучання: з
одного боку, маємо занурення у міфопоетичну візіонерську парадигму
есхатологічних передчувань ліричного суб’єкта, а з іншого ̶
мотив екзистенційної розгубленості, коли героєві доводиться шукати
розради у символічній пам’яті спільноти, аби в такий спосіб позбутися почуття
самотності, і водночас через самотність пережити катарсис.
Висновки. У вірші К.
Калитко тема Голодомору оприявнюється через концепти історичної травми,
смислові параметри яких корелюються із катарсивною здатністю художнього тексту
відбивати культурну практику поводження із темою травми, що є передумовою
символічного звільнення від її комплексів через символ, смисловий і семіотичний
код.
Література
1. Вірц У. Символічний вимір терапії травми. Symbolic Life, Spring Journal.
2009, Spring vol.82. РР.31 – 52. URL:
https://uja.com.ua/symvolichnyj-vymir-terapiyi-travmy/ (дата звернення:
29.06.23).
2. Калитко К. Приходьте до нас… Катерина Калитко. Facebook. Дата публікації: 25 листопада 2023 о 18:56. URL:
https://www.facebook.com/kateryna.kalytko/posts/pfbid032Prp2JEqY7qY3HFtCtnTaL5W4s1dNUXXm4Kpz317YjiCqsYpKTnrRmUbmK2nBzMtl?locale=uk_UA
(дата звернення:
03.12.23).
3. Крістєва Ю. Сили жаху. Есей про відразу. Ї. 2005. № 37. С. 38 – 52.
4. Юнґ К.-Ґ. Архетипи і колективне несвідоме: пер. Котюк К., ред. Фешовець О.,
2-ге вид. Львів : Астролябія, 2018. 608 с.
5. Юнґ К.-Ґ. Aion: Нариси щодо символіки самості: пер. Котюк К., ред. Фешовець О., 2-ге вид. Львів, Астролябія, 2019. 432 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар