Харчева Дар’я Романівна СТИЛІСТИЧНЕ НАВАНТАЖЕННЯ ДІАЛЕКТНОЇ ЛЕКСИКИ У РОМАНІ-НОВЕЛІЗАЦІЇ «ДОВБУШ» В. КАРП’ЮКА

 

СТИЛІСТИЧНЕ НАВАНТАЖЕННЯ ДІАЛЕКТНОЇ ЛЕКСИКИ У РОМАНІ-НОВЕЛІЗАЦІЇ «ДОВБУШ» В. КАРП’ЮКА

 

Харчева Дар’я Романівна

Запорізький національний університет

Науковий керівний: Стовбур Любов Миколаївна, к. філ. н., доцент

Запорізький національний університет

 

Анотація. У дослідженні охарактеризовано стилістичну роль територіальних діалектизмів у романі-новелізації В. Карп’юка «Довбуш». Акцентовано на специфіці функціювання та різновидах цих мовних одиниць.

Ключові слова: діалектизм, стилізація, стиль, етнографізм.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що немає розвідок про стилістичну роль діалектизмів у романі-новелізації В. Карп’юка «Довбуш».

Постановка проблеми. У сучасній українській літературі часто можна побачити використання діалектизмів, які мають певне стилістичне навантаження. Письменники звертаються до цього виду лексики для того, щоб надати зображуваному певного етнічного, територіального, іноді узуального колориту, неповторності й своєрідності. Саме така лексика широко побутує у  романі-новелізації В. Карп’юка «Довбуш», який став джерельною базою пропонованої розвідки.

Мета дослідження – охарактеризувати стилістичну роль діалектизмів, уживаних у творі В. Карп’юка «Довбуш».

Завдання:

–   розкрити поняття ‘лексичний діалектизм’;

–   окреслити специфіку вживання діалектної лексики як елемента стилізації;

–   з’ясувати стилістичну роль територіальних діалектизмів в аналізованому джерелі.

Виклад основного матеріалу

Літературні твори багаті на різні види лексики, зокрема на діалектизми. Письменники прагнуть урізноманітнити свої тексти, надати їм більшого колориту, неповторності та створити їх наближеними до реальності. Цю тему досліджували О. Пономарів, С. Єрмоленко, Г. Козачук, А. Зеленько. Активно інтегровували діалектизми у свої твори В. Стефаник, І. Франко, О. Кобилянська. Одним із прикладів сучасних літературних творів, який багатий на діалектизми, є роман-новелізація В. Карп’юка «Довбуш».

«Діалектизм – це елемент загальнонародної мови, що має виражену діалектну віднесеність» [4, с. 83]. За мовним рівнем їх поділяють на фонетичні, граматичні, лексичні, акцентуаційні, серед лексичних ще виокремлюють власне лексичні та етнографічні. Цей вид лексики використовують у розмовному та художньому стилях спілкування. О. Пономарів зазначає: «У розмовному мовленні вони є засобом вільного невимушеного спілкування людей – носіїв певного говору. Для відтворення цього типу мовлення діалектизми використовуються в художньому стилі» [3, с. 108]. У літературних текстах можна помітити загальну специфіку вживання цього типу лексики: менше у словах автора, більше у діалогах, полілогах. Це простежив О. Пономарів: «Найбільше діалектизмів використовується в прямій мові» [3, с. 109]. За допомогою такого прийому автор текстуально виокремлює персонажів у написаному, надає їм зв’язок з дійсністю, який реалізується у належності до певної території за допомогою мовних особливостей зображуваного населеного пункту. Винятком може бути опис специфічних елементів реалій життя певної місцевості, у таких випадках письменник вимушений вживати етнографізми.

У романі-новелізації В. Карп’юка «Довбуш» у словах автора наявні діалектні лексеми з прозорою семантикою: У проходах між рядами вже сочився аромат печеного м’яса, а дим із ватри, на якому те м'ясо пеклося…  [2, с. 7], Бо і дружки з дружбами, і родичі, і всі гості були вбрані у найкращу одіж, що грала яскравими барвами в сонячному світлі [2, с. 26], Він був такий вдоволений… [2, с. 42], …виринули з-під мосту і встромили в передні колеса міцні букові палі [2, с. 160]. Це було зроблено з урахуванням того, що не всі читачі зможуть зрозуміти опис загальних моментів, для опису яких могли бути використані узуальні діалектизми. В. Чабаненко зазначав: «Діалектизм стилістично зневиразнюється, якщо він зовсім не зрозумілий для того, хто його сприймає» [5, с. 191]. Тобто для реципієнта втрата семантичного рівня нівелює і стилістичний. Також можна побачити лексичну та фонетичну схожість з мовленням жителів Гуцульщини на сучасному синхронічному зрізі. Це свідчить про те, що лінгвістичне відображення доби і території у творі не є точним, адже використання діалектизмів є елементом стилізації. «Стилізація – це свідоме наслідування мовних ознак певного стилю, характерних для певної доби, соціального середовища окремої особи» [4, с. 347].  Цей прийом був використаний, зважаючи на те, що твір розрахований на широку авдиторію.

А. Зеленько визначив три функції діалектизмів у художньому творі, «виходячи з того, що діалектизми виконують три функції — комунікативну, етнографічну і експресивно-виражальну» [1, с. 39]. Часто лексеми цього типу можуть поєднувати декілька функцій одразу.  В аналізованому джерелі діалектизми використовуються для надання експресії. Це можна простежити на такому прикладі: Одно недобре, шо молоді надумали-таки злучитиси по дорозі. Князь і княгиня мають іти до церкви різними плаями, а вже вертатися разом [2, с. 25]. Також важливо зазначити, що етнографізми вживалися для більш точного відтворення тогочасної дійсності (ХVІІІ століття): Жовтогарячі запаски, кептар зі щедрою оздобою і ґуґля. На шиї красувалися незліченні ґердани, шелести, силянки і плетінки зі сріблом, смальтою і пацьорками [2, с. 26]. Саме так автор описував весільне вбрання Марічки.

Фіксуємо у творі й діалектні антропоніми. Зокрема, ім’я Іван фігурує у двох формах: Іван та Йванко: – А я – Іван Довбуш [2, с. 66], –  Аді Олекса жениться, а там і Йванко собі надумає… [2, с. 66]. При творенні зменшено-пестливої форми відбулось чергування [й] з [і], це також можна простежити при згадці Ісуса Христа: Слава Йсу Христу! [2, с. 88]. Останній приклад ілюструє етикетну формулу вітання, що широко побутує на теренах південно-західного діалектного масиву і вжита письменником з певною стилістичною настановою.

Отже, серед лексичних діалектизмів виокремлюють власне лексичні та етнографічні, які найчастіше використовуються у художніх текстах. В аналізованому тексті ці лексеми слугують елементом стилізації, адже лише частково відображають мовні особливості дійсності, зображуваної у творі. У романі-новелізації В. Карп’юка «Довбуш» лексичні діалектизми є носіями певного стилістичного навантаження і виразниками експресивної та номінативної функцій мови.

Література

1. Зеленько А. С. Про деякі функції діалектизмів у мові художньої літератури. Культура слова. 1982.  Вип. 22. С. 39–41.

2. Карп’юк В. Довбуш : роман. Харків : Книжковий Клуб «Клуб сімейного Дозвілля»,  2023. 240 с.

3. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: підручник. 3-тє вид., перероб. і доповн. Тернопіль : Навчальна книга Богдан, 2000, 248 с.

4. Українська мова. Енциклопедія / за ред. І. В. Муромцева. Киїів : Видавництво “Майстер-клас”, 2011.  400 с.

5. Чабаненко В. А. Говіркове мовлення як джерело експресивних засобів української літературної мови. Українська літературна мова в її взаємодії з територіальними діалектами : збірник / відп. ред. М. А. Жовтобрюх. Київ : Наукова думка, 1977. С. 189 – 199.