Бородіна Руслана Валеріївна СПЕЦИФІКА ТВОРЕННЯ ПЕРСОНАЖНОЇ СФЕРИ У РОМАНІ Л. ДЕРЕША «ТРОХИ ПІТЬМИ АБО НА КРАЮ СВІТУ»

СПЕЦИФІКА ТВОРЕННЯ ПЕРСОНАЖНОЇ СФЕРИ У РОМАНІ Л. ДЕРЕША «ТРОХИ ПІТЬМИ АБО НА КРАЮ СВІТУ»

Бородіна Руслана,

студентка магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер. : Кравченко В. О., к. філол. н., професор

Анотація: У статті проаналізовано особливості творення персонажної сфери у романі Л. Дереша «Трохи пітьми або На краю світу». Продемонстровано авторське вміння використовувати різноманітні методи та прийоми для створення унікальної системи персонажів.

Ключові слова: жанр, жанрово-родова дифузія, роман, монодрама, персонажна сфера, психологізація

Сучасна українська література якісно та кількісно змінює свій склад. Автори експериментують із жанрами та формами, використовують різноманітні методи та прийоми творення художнього світу, що робить такі твори своєрідними. Проза Л. Дереша є помітним явищем в українському літературному процесі, викликає численні дискусії.

Твори Л. Дереша вже ставали предметом розвідок (А. Антонець, Н. Борисенко, М. Карасьов, Т. Таланова, Т. Шевченко та ін.).

Мета нашої розвідки – проаналізувати особливості творення персонажної сфери у романі Л. Дереша «Трохи пітьми або На краю світу».

Роман Л. Дереша «Трохи пітьми або На краю світу» є прикладом синкретизму різних жанрів. Автор вміло експериментує з жанрами. Особливий інтерес у нього викликає внутрішній світ персонажа. Сам автор визначив жанр роману як «монодрама». Звернемося до «Літературознавчої енциклопедії», щоб окреслити дефініцію: «…драма XVIII ст, в якій тексти мали музичний супровід, пізніше такі твори назвали мелодрамою. Нині цей термін називає міжродові різновиди драми одного актора, який за допомогою монологу розкриває душу персонажа п’єсу-монолог» [2, с. 73]. Отже, однією з головних ознак монодрами, як жанру, є наявність одного головного героя, який одночасно «виконує ролі» всіх персонажів.

Твір є відображенням багатоаспектного внутрішнього конфлікту однієї людини, яка під впливом сеансу з психологом занурюється в свою підсвідомість, роздумує, відкриває проблеми й різні аспекти свого життя: «V: Просто дай спрямування, що він буде виконувати роль Того, Хто Прихований Від Себе.

Л.: (робить пас у бік каменя, урочисто) Ти будеш Тим, Хто Прихований Від Себе. Ти будеш моїм особистим секретом, який я ховаю» [1, с. 2].

У романі Л. Дереша «Трохи пітьми або На краю світу» відповідно до жанрової ознаки специфічно реалізується персонажна сфера. Твір стилізовано під прийом у психолога й подальше занурення головного героя у свій внутрішній світ. Л., який на початку твору знаходиться в кабінеті лікаря, сам вибудовує персонажну сферу роману, водночас виступаючи наратором, що періодично функціонує як втручальний наратор. Для себе він унаочнює кожного з персонажів. У його реальності вони представлені каменями різної форми: «Л.: Я буду називати героїв по черзі, як вони з’являються, а потім думатиму, яка їм найбільше підходить каменюка, о’кей? Першим з’являється персонаж, що говоритиме від свого імені, тобто оповідач. Він є той, хто прихований від самого себе... Напевне, так його наразі й назвемо. Я не знаю, хто цей персонаж. Він є тим, що я приховую в самому собі. Щось скрите... якась таємниця. Бррр, мороз по шкірі. Я думаю, ним напевне буде отой камінь (підходить до каменя № 1). Мені треба на нього накласти руки?» [1, с. 2]. Проте у підсвідомості головного героя кожен із каменів набуває людської форми, особистості та її історії. Кожен із персонажів уособлює якусь рису характеру, яку головний герой приховує від себе і яку він має прийняти в собі задля збереження власного «Я».

Галерея персонажів представлена жіночими і чоловічими образами. Першим із нами автор знайомить Германа – молодого чоловіка тридцяти трьох років, який прибуває на фестиваль у Шипіт. Він тут вже не вперше й добре знайомий із місцевими відвідувачами. Проте своїх однодумців він знаходить не одразу. На перший погляд, Герман видається доволі освіченою людиною, яка, правда, колись була частиною якоїсь із неформальних культур, про що свідчить його зовнішність. Про себе він розповідає небагато і, як виявляється пізніше, половина з його історій – брехня. Приїхав він на «фестиваль самогубців», бо відчуває свою провину за вбивство людини, хоча насправді це відчуття провини за почуття страху та безпорадності, яке не дало йому допомогти людині у складний момент. Він тут, аби прийняти в собі цю емоцію. Герман бачить для себе єдиний вихід – самогубство. До цього його підштовхує й Алік.

Альберт Геннадійович – ще один персонаж роману. Він ніби зайвий на молодіжному неформальному фестивалі. Це людина середніх років, з окулярами на резинці й одягом якогось грибника. Проте насправді він є чудовим маніпулятором, таким собі екстрасенсом із телеекрану, що експериментує над своїми супутниками. Він уособлює самоіронію наратора.

Йостек – наймолодший чоловік у компанії. Він – дитина сучасного світу, прагматик, який скептично ставиться до усього містичного, умілий брехун, актор. Саме він був ініціатором фестивалю й зібрав усіх разом. Саме цей прагматизм хоче приховати у собі й наратор.

Жіноча галерея представлена теж трьома образами: Вікторією/Вірою, Жанною і Лорною. Першою з дівчат знайомимось із Вікторією, яка видається Германові дивною, інколи нелогічною. Дівчина вже здійснювала спробу самогубства. До цього призвели аб’юзивні стосунки з колишнім хлопцем Вітасом, який у якийсь момент втратив зв’язок із реальним світом і вчиняв страшні речі. Вікторія ж видається наївною дівчиною, яка до останнього вірить у людей. Вона залежить від думки оточуючих і потребує їхньої уваги.

Жанна – на перший погляд тиха, тендітна, невідомо навіщо опинилася на «фестивалі». Вони з Лорною утворюють своєрідний симбіоз. Лорна – сильна й вольова, її не хвилює думка та бажання оточуючих, вона егоїстка, «підкорює» слабку Жанну, яку все дитинство надто опікували батьки. Тут приховано дві опозиційні риси характеру – егоїзм і пасивність.

Отже, кожен із персонажів своєрідно втілює риси характеру однієї людини. Персонажі, на перший погляд, абсолютно різні, тому така компанія виглядає дещо гротескно. Творенню персонажної сфери, їхньої психологізації автору допомагають різні методи та прийоми, художні засоби. Велику роль у цьому відіграють портретні характеристики: «Дядько немолодий, уже давно за п’ятдесятку. Розтягнуті спортивні рейтузи, брудно-зеленого кольору куртка (грибник, либонь) і біла панамка з козирком. І ще, у тон вітрівці, старомодний наплічник-«колобок»» [1, с. 29], – таким вперше Герман бачить Аліка, який не вписується в тусовку молодих неформалів. Вагомими для розкриття сутності образів є внутрішні монологи, які допомагають краще зрозуміти психологічний стан. Зовнішньо спокійний і впевнений Герман всередині відчуває тривогу: «Блядь. Навіщо я брешу собі? Навіщо продовжую брехати? Мені так хуйово, як не було ще ніколи. Мені хочеться вити вовком і накласти на себе руки просто зараз. Я розумію, що мені хуйово після вінта, чий відхідняк я намагався змазати трамадолом» [1, с. 8].

Новим авторським прийомом є опис фізичного стану героїв, який допомагає глибше зануритися в атмосферу й зрозуміти їхні емоції, що проявляються зовнішньо: «Тому я обіймаю Віку, а Віка обіймає мене і якийсь час не плаче, але дрібно-дрібно труситься» [1, с. 20]. Фізичні почуття вказують на здоров’я, стрес або інші важливі аспекти. Наприклад, опис почервонілого обличчя чи тривалого важкого дихання свідчить про переживання, втому, збентеження: «Запухле обличчя набирає виразу, який би я окреслив як «офігілий»» [1, с. 5]; «Нагинається по сірники, поточився, обламується і валиться на траву» [1, с. 5]. Описи дають розуміти, що персонаж знаходиться не зовсім в адекватному стані, відтворюють атмосферу фестивалю, на якому все далеке від культурних ідеалів: люди курять, п’ють, вживають заборонені препарати.

Важливу роль для творення персонажної сфери відіграють діалоги, які дають не тільки мовну характеристику особистості, а й демонструють її готовність до спілкування, відкритість.

Розкриттю мотивації та деталізації інформації сприяють позасюжетні елементи, зокрема «анкета самогубця».

Отже, роман Л. Дереша «Трохи пітьми або На краю світу» є вдалою спробою жанро-родової дифузії. Зважаючи на специфіку жанру монодрами, автор специфічно вибудовує систему персонажів, яка умовно є втіленням однієї людини з її прихованими рисами характеру. Розбудовуючи персонажну сферу, автор послуговується портретами, внутрішніми монологами, діалогами, описом фізичних почуттів, що й допомогло органічно втілити художній задум.

Література

1.  Дереш Л. Трохи пітьми, або На краю світу. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. 288 с.

2.  Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. Київ : ВЦ «Академія», 2007. Т. 1. 608 с.